Жанр: Метроїдванія
Дата виходу: 30 листоп. 2023
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

~● Затягуюча гра де і підпалити собі одне місце можна через bullet hell, якщо вперто складність не міняти (а мені довелось), і злегка посміятись, і фан-сервіса покуштувати і скла поїсти.

-----Історія та лор-----

~● На континенті Аз існують три раси:

~○ люди, що володіють магією і через це зневажливо ставляться до інших двох;
~○ звіроподібні, що мають певні здібності до фізичної роботи, але не мають змоги до чаклування, окрім як використовуючи різні модифікації тіла та пристрої;
~○ магітеки - створені людьми біомеханічні форми життя, які через вплив мани в своїх тілах набули свідомості, але із-за свого походження зазнавали ще більшої дискримінації від людей, аніж до звіроподібних

~● Зневага людей, як вважається, призвела до повстання Магітек, на тлі якого посилилась конфронтація між людьми та звіроподібними, проте останні також брали участь і в придушенні повстання, адже й самі не могли похизуватися добрим ставленням до магітеків. Частина ж магітеків не приєдналася до повстання а втекла на плаваючі острови в небесах, утворивши теократичну цивілізацію Вальгалла і стала називати себе янголами, та у підземний світ, де заснувала місто розпусти Тартар, називаючи себе демонами.

~● Через тридцять років після цього конфлікта і починається наша історія: ми беремо на себе роль дівчини-зайченя на ім'я Теві, яка об'єднується з вищими магітеками, янголицею Силією та демоном Сейблом, у пошуку стародавніх астральних механізмів, які досліджує її батько, професор Зема. Під час цих пошуків наші герої попадуть у вихор події, які проллють світло над справжніми причинами повстання магітек та змусять протистояти великому злу.

-----Геймплей-----

---Прогресія---

~● Почну, напевно, з найяскравішої особливості гри: системи розвитку героїні. Поперше, вбивство ворогів - не дає підняття рівнів. Замість цього рівні підіймає відсоток розкриття мапи та вбивство босів. Десь приблизно половина ваших підвищень рівня припаде на стовідсоткову мапу Всесвіта, інша - на вбитих босів. Але це не все. Бо ваші характеристики від цього зростають ну так собі. Основний же приріст характеристик відбувається за рахунок знайдених на мапі та придбаних у крамницях напоїв. Знову ж таки десь половина зростання ваших статів припаде саме на ці напої.

---Сигіли---

~● Іншою особливістю гри є так звана характеристика EP (Equipment Points) та сигіли, які мають певну кількість цих EP. Теві може використовувати їх стільки, скільки дозволяє її власне значення EP, яке зростає від підняття рівнів та випитих напоїв.

~● Самі ж ці сигіли дають Теві різні підсилення у більшості своїй тактичного характеру. Наприклад за формулою "якщо зробити дію А, то з'явиться ефект Б", або "якщо потрапити у певні умови, то з'явиться певний ефект" проте є й такі, які підсилюють стату, а є і ті що розширюють наявні здібності, дозволяють робити відміну анімації комбо, тощо...

---Бійки---

~● Бійки з простими ворогами це звичайний динамічний слешер з елементами легкого bullet hell'а. Проте бійки з босами це вже повноцінний bullet hell у персперктиві двовимірного платформера. Ба більше від обраної складності залежить не тільки характеристики ворогів і босів, а й кількість, швидкість та щільність вистрілюємих ними куль, лазерів, бомб та інших прожектайлів. Дуже добре, що складність можна занизити у будь-який момент.

---Платформінг, пазли, метроїдванія---

~● В грі також зустрічається багато місць, які випробують ваші навички для проходження платформінга на точність, багато місць де заховані сигіли, або напої, в яких ще треба подумати, як же до них дістатися, своєрідні головоломки, плюс значну частину локацій треба буде відвідувати знову і знову через відкриття нових здібностей на переміщення.

---Квести та ендгейм-контент---

~● Гра не може похизуватися великою кількістю сайд-квестів, майже всі вони вспливуть на поверхні в рамках проходження основної історії. Проте є так звані челенджеві квести. Це шість бійок з лавинами ускладнених мобів, та шість спідран-квестів в рамках яких треба вчасно дістатися з пункта А в пункт Б.

~● Під кінець гри стане доступна циркова локація в Тартарі, в якій буде дуже великий виклик до ваших навичок у платформінгу на точність (мені так і не вдалося пройти, вирішив зберегти свої нерви). Також в Тартарі наявна й простенька міні-гра-великодка-відсилка до гри Rabi-Ribi.

~● Після проходження гри гравцю будуть доступні бос-раш режими різної складності у Вальгаллі, нові складності для New Game+ та галерея.

-----Локалізація-----

~● Гра повністю перекладена українською, проте достатньо великий обсяг текста дозволив зрозуміти, що переклад вівся з російської мови. В двох місцях були виявлені неперекладені слова: назва міста Ана Тема в одному з діалогів було написано через російську літеру, а також в описі одного з сигілів забули перекласти словосполучення "домінуючий стан".
~● Проте в усіх інших випадках переклад виконаний цілком прийнятно: пунктуація ідеальна, використовуються жаргонізми, наявні фемінітиви.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Шутер від першої особи, мехи
Дата виходу: 28 жовт. 2016
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Titanfall 2 - коротка, але стрімка подорож.

Передмова:
Titanfall 2 - це гра про яку я чув чимало, й чимало дуже хорошого. Багато хто називає гру найкращим багатокористувацьким шутером й досі. Й на фоні цього, я також чув хороші відгуки й про однокористувацьку кампанію, хоч її й згадують врази рідше. З моєї сторони, я не сильний шанувальник багатокористувацьких зарубів. Але вирішив все ж взяти гру на розпродажі та вияснити, наскільки воно варте того, якщо брати гру тільки заради однокористувацького досвіду.

Красиво та замало:
Візуально гра виглядає дуже навіть приємно, й хоча помітно, що гра вийшла в 2016 році, вона все ще може показати круті з візуальної точки зору сцени та краєвиди. Єдине, що кидається в очі це лиця людей, вони все ж видають вік гри. А от що його приховує, так це 64 гігабайта, котрі гра забирає на диску, й це неймовірно багато на ту кількість хоч й різноманітного але не довгого ігроладу який пропонує кампанія. Також до недоліків додам всюдисуще розмиття. Напевно це якийсь аналог глибини різкості, та він часто розмивав картинку псуючи таким чином видимість. Однак по при це, гра справді в змозі порадувати візуальним різноманіттям з інколи доволі креативними рішеннями. Що звісно доповнює непоганий музикальний супровід, що протягом гри вдало підкреслює моменти в які він грає.

Біг по стінам та Титани:
Ігровий процес Titanfall 2 це постійний рух. Пілоти це бойові одиниці, що є максимально небезпечними як за кермом свого титана, так й на своїх двох. Однак звісно, якщо ви не в великій металевій коробці, то ви вразливі. Й гра це підкреслює, оскільки навіть на нормальній складності ви помираєте доволі швидко, якщо випадково забарились або зупинились перед ворогом. Й таким чином гра мотивує бути в постійному русі. Я б сказав, бути хижаком на полі бою, невловним, стрімким та смертоносним. Для цього у нас тут є біг, під час якого ми можемо як стріляти так й перезаряджатись, підкат, двійний стрибок та біг по стінах. Й комбінуючи це все ви станете справді невловним хижаком, що втікає та ухиляється від куль, та красиво в підкаті виносить цілу групу суперників продовживши рух до цілі без найменшого спину. Доповнюють це й різноманітне озброєння, якого в грі достатньо, й хоча чимало зброї здалось мені одноманітною, гра дасть вам змогу зібрати собі саме той арсенал, який буде вам по душі. Але крім звичайної зброї, пілот має ще дещо - титана.
Й сівши в титана... нам тепер не потрібно втікати, втікати потрібно ворогам. Оскільки з хлипкого, але спритного хижака, ми стаємо альфа хижаком, тим для кого можуть становити загрозу тільки інші титани та їх пілоти. Й в кампанії це гарно демонструється. Завжди коли нам дають пілотувати титана, звичайні рядові бійці практично не складатимуть загрози, й тільки інші титани будуть справжніми суперниками, кожен з яких буде потребувати свій власний підхід. Що доповнюється різноманітним озброєнням нашого титана, котре ми будемо знаходити в міру кампанії й кожне з яких фактично міняє нашу роль в позиціюванні та ефективну тактику, оскільки крім озброєння, міняються й навички. Що дає змогу підходити до кожної сутички по різному.
Таким чином ігровий процес Titanfall 2, це справді щось унікальне й круте навіть сьогодні. Комбінація динамічного пересування та великих роботів, робить ігровий процес унікальним та захопливим. І я можу тільки уявити, як це все круто комбінується в багатокористувацькій грі, де в фактор бою вклинюється ще й сам фактор пілота, який так то теж може становити загрозу для титана. Але що на рахунок однокористувацької гри, чи вдається їй розказати цікаву історію, комбінуючи її з таким стрімким ігровим процесом.

Одвічна війна:
Ми граємо за Джека Купера, звичайного солдата, доля якого неочікувано зміниться та в результаті переломить вирішальний хід війни. У світі Titanfall йде одвічний конфлікт між Фронтиром та корпорацією ІМС, й ми звичайний солдат на стороні Фронтиру, ми його захисники. Та противник забирає життя нашого наставника й майже забирає наше. Так починається коротка подорож, де ми з солдата стаємо пілотом, а з пілота перетворюємось в героя. Й ця подорож може здивувати. Й хоча на мою думку сюжет виглядає дещо рвано, з інколи за різкими переходами між рівнями без суміжного обґрунтування, що і як. Та навіть так, грі вдається запропонувати унікальний досвід, де гра буде вчити тебе тим чи іншим основам свого ігрового процесу. Й хоча прямо унікальних місій всього дві, одна з яких це місія, де ми можемо в реальному часі переміщуватись між двома часовими лініями. Інші рівні все ж можуть побалувати як цікавими обставинами, так й діалогами, на які ми можемо відповідати, інколи навіть по різному. Й цей елемент сильно додає живості головному герою, та дає змогу відчути розвиток відносин головного героя та його титана. В іншому ж, сюжет доволі шустрий та простий. Це класичний бойовик, де є зло й ми маємо його зупинити, й хоча під час боїв ворогу хочуть додати людяності, через голосові передачі ворожих пілотів, все ж саме з точки зору історії, наш суперник це загроза й ворог, який не шкодує нас, й тому не заслуговує на співчуття. Таким чином історія, це короткий, всього п’яти годинний атракціон, де нас поводять по різноманітним локаціям, та підготують до основної страви, яку я омину, а саме багатокористувацької гри.

Підсумок:
В кінці хочу сказати, що на знижках Titanfall 2 варта кожної гривні. Й хоча завантажувати 64 гігабайти заради 5 годин ігрового процесу, це не обнадійливо, та якщо ви будете перепроходити гру на вищій складності або грати в багатокористувацьку гру, яка хоча й з того що чув, не без проблем через читерів, та все ж. Навіть так, однокористувацький досвід тут це досі дещо унікальне, і якщо ви шанувальник динамічних шутерів, я щиро рекомендую вам цю гру, хоч й здивуюсь, якщо ви й так її давно не придбали. Хоча знаючи історію, пропустити її в момент релізу, було не так вже й складно.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Метроїванія
Дата виходу: 20 лип. 2021
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

Death's Door - велике розчарування.

Надмірні очікування:
Коли Death's Door тільки вийшла я чув про неї чимало хорошого. Дехто навіть казав, що це одна з найліпших метроїдваній останніх років. І чимало хто порівнював її Tunic, та навіть продають в комплекті з ним, немов кажучи, що вони ну дуже схожі. Та після неймовірного Tunic, Двері Смерті стали для мене неймовірним розчаруванням, й далі я розповім чому. Та почну з того, що Death's Door не схожа на Tunic, навіть й близько, і їх об'єднують тільки деякі рішення, що походять від їх натхненника Зельди.

Єдине що приємно:
Й найбільше це проявляється у візуальній складові. Вигляд зверху, фіксована камера й в міру проста візуальна складова. Картинка яку показує гра, в супроводі зі справді неймовірним музикальним супроводом, це одні з небагатьох речей, які тримали мене в цій грі й приносили задоволення. Дизайни часто не унікальні, але рівні в міру різноманітні візуально й можуть показати справді красиві кадри, що у супроводі з раніше згаданим музикальним супроводом за авторством Девіда Фена, справді можуть заворожити. Та навіть так, в грі я зустрічав, як непророблені місця, де от помітно, що не проробляли, бо ну хто помітить, так й музикальний супровід хоча й має чималий рівень якості інколи хоч й рідко, просідав. Та це вже можна більше сприймати як причіпку до гри, через загальне враження від неї.

Смерть за смертю:
Ігровий процес же з Tunic поєднує хіба основа бойової системи та дослідження світу, та підхід у них різний. У нас є легка й заряджена атаки, далекобійні атаки та перекат. І оскільки гра є метроїдванією, наш ігровий процес буде крутить навколо дослідження світу та долання перешкод у ньому допоки ми рухаємось до мети. Й бойова система тут хоча й проста, вона є напрочуд приємна, й це я не буду відкидати. Битись тут приємно, а перекати дають настільки багато кадрів невразливості, що інколи ти можеш ухилятись в такі моменти в які б в інших іграх тебе б вже пошматували. Це також доповнює прогресія, в якій ми можемо не тільки підсилити атаку, або її швидкість, а й збільшити кількість цих кадрів невразливості. Але проблеми починаються коли ми доходимо до сутичок. Й тут спершу нічого такого, оскільки складність рядових сутичок є доволі простою. Однак коли діло доходить до арен, то складність часто злітає до небес, й часто я застрягав на таких аренах, допоки після завчення атак, мені не вдавалось, не рідко завдяки вдачі, успішно їх пройти. Й не в останню чергу такий стрибок складності стається через те, що розробники подумали, що кидати на гравця нового суперника в оточені інших противників, це гарна ідея, щоб гравця з ним познайомити. Через це часто в мене були ситуації, коли мені треба вивчати нового суперника, не забуваючи ухилятись від старих. Наступна проблема для мене, це були деякі особливі суперники, які або потребують максимальної уваги, або збивають темп бою, привіт швидкий лучник й велетень з булавою. Й хоча часто сутички тут це більше про позиціювання й пріоритети. Та часто для мене деякі арени були врази складнішими за босів. З якими теж не все ідеально, щоправда, здебільшого з фінальними.
Та бойова система це лише частина ігрового процесу, яку ми використовуємо долаючи перешкоди при дослідженні світу. Й у цьому плані в гри теж не все добре. Почнемо з того, що в грі відсутня мапа як така, й хоча це не завжди погано, в метроїдваніях це спосіб не забувати про секрети й місця куди гравець не може потрапити, оскільки, наприклад не має потрібної здібності. Й у цьому плані відсутність карти часто витікала в те, що після отримання здібності мені доводилось оббігати локації, щоб згадати, чи немає на них секрету який би я тепер міг відкрити. Однак незабаром я цим перестав займатись навмисно, оскільки в грі неймовірно нудні та не винагороджуючі секрети. Оскільки вони діляться на три типи: святилища, колекційні предмети, 100 душ та дуже зрідка зброя. І це не дивно, оскільки в грі просто немає якихось розхідників. Та така одноманітність в комбінації з відсутньою мапою просто вбила в певний момент мій інтерес до дослідження, й це навіть по при тім, що 100 душ, це єдиний спосіб накопичити на покращення, оскільки з рядового противника випадає здебільшого 1-2 душі, а прогресія потребує сотні душ.
Крім цього, в грі було прийнято чимало рішень, які для мене погіршували ігровий процес та зменшували бажання грати. Це й шкода за падіння, й ворожі стріли, які є здається єдиним, що гравець не зможе відбити та збити. Вороги, які не становлять загрози один для одного, ті ж скучні секрети. Й навіть додаткова зброя, в якій то особливо й немає сенсу. Хоча серед неї і є цікаві зразки, стандартний меч хороший завжди, поки інша зброя дуже ситуативна. А через те, що відкривається вона не скоро, й потребує звикання, це викликає додаткову фрустрацію. Й ці проблеми в комбінації перекрили для мене чимало плюсів, за які гра може сподобатись іншим. Так, наприклад смерть тут ніяк не карає, хіба часом який треба потратити, щоб добігти назад. Далекобійна зброя хоча й має обмежену кількість зарядів, та вони відновлюються звичайними атаками. Ті ж перекати з їх невразливістю, й навіть невразливість після отримання шкоди. Це все має зробити ігровий процес комфортнішим. Але для мене це лише змінило те, що я просто пройшов гру, а не закинув її. Хоча я й вирішив не проходити на секретний фінал, через кількість біганини та часу, який потрібний, щоб отримати короткий синематик, який не змінив моє ставлення до історії.

Історія однієї ворони:
Ми ворона жнець. Й наша ціль, аби продовжити своє життя, збирати душі. В цьому нам допомагають як інші ворони, так і наш начальник Повелитель Дверей, який дає змогу нам відкривати проходи в іншому світі, де ми й збираємо душі. Після неочікуваного повороту на початку гри, завертається історія, де ми подорожуватимемо по землях з метою зібрати три великі душі, щоб відкрити Двері Смерті. Й історія в грі доволі проста. В ній немає чогось, що б заставило мене прямо здивуватись, або замислитись. Й хоча в грі є чимало комедії, й деякі жарти справді заставили мене посміхнутись, через те, що гра часто будує серйозний тон, особливо музикальним супроводом, ці комедійні моменти вибиваються. Та в підсумку скажу, що історія тут як для мене не варта тих зусиль, які я потратив. Історії світу майже немає, історії босів небагато, й часто йдуть в сторону, ну не все так просто. Й хоча історія одного боса мені сподобалась, решта, особливо фінального, були банальними й не цікавими.

Вердикт:
Так й виходить, що для мене Death's Door стала розчаруванням. Під час її проходження я потратив як чимало нервів, так і бажання взагалі в щось грати. Чи це погана гра? Можливо. В один момент я задумався, можливо це я її неправильно сприймаю й граю неправильно. Та підсумок полягав у тому, що я радий що я її закінчив, не через неймовірну пригоду або фінал історії, а, тому що я просто не маю більше в неї грати. Перераховані вище мною мінуси комусь можуть здатись просто точковими рішеннями, а не помилками. Й це їх право. Та з мого боку, я ставлю крапку на цій грі. Й просто побажаю вам вдачі, якщо вирішите пограти в неї самі.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Рольова гра
Дата виходу: 4 берез. 2024
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

The Thaumaturge - нова РПГ від поляків.

Передмова:
The Thaumaturge стала для мене доволі цікавою знахідкою. Оскільки вже в трейлерах він вихвалявся красивою картинкою та якою не якою постановкою. А псевдореалістичний сетинг Польщі початку 20 століття тільки доповнив мій інтерес. А факт того що студія розробник допомагали Larian, як з Divinity: Original Sin 2 так й з Baldurs Gate 3. Тільки підкріпили його. Й саме так я й придбав гру, й тепер розповім, чи вийшло у поляків створити ще одну хорошу РПГ.

Вулиці Варшави:
Пролог гри починається далеко від основного місця дійства, а саме в заметеній снігом Грузії де гра вже з самого початку показує непогано поставлені сцени, що в додаток зі справді красивою картинкою є безумовно одною з сильних сторін проєкту. Сам факт того, що для короткого прологу гри розробники додали прогинання снігу під ногами героя, в ізометричній РПГ, показує їх явний пріоритет на картинку. Та доволі швидко ми вертаємось в рідне місто головного героя, та основне місце подій - Варшаву. На дворі 1905 рік, Польща під російською імперією та вже як сотні років відсутня на світових картах. І розробники чудово передали цю атмосферу. Атмосферу занепаду, бідності, розчарування, злоби та люті. Містечко повне деталей, а різні його регіони стараються бути візуально різноманітними. Розказуючи свою історію та застерігаючи про небезпеки. Все це супроводжується цікавим музичним, зазвичай інструментальним супроводом, який на жаль, хоча і є вдало тематичним, не запав мені до душі. Й хоча він доповнює гнітючу атмосферу, йому явно не вистачає різноманіття.

Тауматургія:
Це ж на жаль можна буде сказати й про ігровий процес. Та почнемо з того, що він тут будується на трьох стовпах: рольова система, тауматургія (детективна складова) та бойова система. І тауматургія тут переплетена як з рольовою складовою так й з бойовою системою, але, що таке Тауматургія?
Це здібність бачити те, що не бачать звичайні люди, приховані емоції та переживання. Бачити вади їх душі, та духів, салюторів яких ці вади приманюють. Цей концепт не тільки звучить цікаво, але й має чималий потенціал. Й грі частково вдається його розкрити, але про це пізніше. Сама тауматургія базується на чотирьох так званих порогах: Серце, Розум, Діло та Слово, до яких вже відносяться як різноманітні вади, так й салютори, яким вони притаманні. Останні своєю чергою це духи або демони, взяті з різних міфологій, і протягом гри ми зустрінемо не одного такого, та й не одного приручимо. Що буде відкривати для нас подальшу прогресію закріпленої за ними та силами порогів. Від сили яких й залежить чи ми зможемо вплинути на ту, чи іншу людину, або прочитати пов’язані з нею предмети на її ж емоції. В бою ж ми можемо користуватись силою приручених салюторів, а прогресія відкриває різноманітні модифікації для наших дій. Й тут думаю варто перейти до бойової системи.
Бої тут покрокові з ініціативою, але гравець завжди починає бій першим. Що у нас, що у ворогів є як базове здоров’я, так й ментальне, що в грі зветься концентрацією. Як ми, так й вороги можуть виконувати ту чи іншу атаку, деякі з яких займають більше часу. Щоб перемогти потрібно просто опустити здоров’я усіх опонентів до нуля. Зробити це нам поможуть не тільки наші кулаки або револьвер, а й раніше згадані салютори, у кожного з яких часто є своя спеціалізація. Спеціалізація ж головного героя формується від вибраних для навичок поліпшень. Їх є 5 у головного героя та 4 у салюторів, кожна з яких має свою швидкість та ефект. Так у головного героя є простий удар та сильніший, навичка яка накладає "кровотечу", навичка яка зменшує концентрацію ворога та п’ята спеціальна навичка. Така навичка є у всіх, в тому числі й у ворогів, й здійснити її можна буде тільки коли концентрація противника буде на нулі.
Таким чином фундамент бойової системи в грі є доволі цікавий. Та на жаль не розкритий, через що бойова система в певний момент стане рутиною по одній простій причині. Найшвидший та надійніший спосіб ліквідувати ворога, це зменшувати йому концентрацію, та активувати спец навичку. Оскільки противник якому знизили концентрацію пропускає хід, а деякі сильні атаки салюторів накладають ефекти й на інших противників. Через це користуватись базовими атаками є сенс, хіба якщо на них є якісь круті універсальні поліпшення. Й хоча гра поступово ускладнює бої, додаючи підкріплення, контрефекти та статуси, які можуть, наприклад лікувати свого носія, або зменшувати наносиму йому шкоду. Та навіть так, бойова складова видихається в третій половині гри не в змозі запропонувати щось нове. А те що я пройшов майже усю гру без смертей, з єдиним комплектом покращень, який змінив тільки на фінальному босі гри, це підкреслює. Фінальний ж бій, на мою думку, є найгіршою частиною гри, оскільки підвищує складність просто накидуючи дебафи на гравця, та додаючи ще більше випадковості у бій. Однак якщо бойова система тут не те заради чого варто зануритись у гру, то що?

Польське фентезі:
Ми Віктор Шульський, молодий тауматург який їде в Грузію, щоб найти там таємничого мандрівного цілителя, який би зміг йому помогти з його проблемою. Оскільки після останньої спроби спіймати ще одного салютора, головний герой зазнав невдачі, й майже втратив зв’язок з його першим, а втрата цього зв’язку, фактично буде рівноцінна втраті сили тауматурга. Прибувши в далеке засніжене поселення на потязі, ми відправляємо листа сестрі про наш стан, та відправляємось на пошуки. Й найшовши цього цілителя, ним виявляється сам Распутін. В реальності, це був селянин, що обманом та удаванням з себе священника, зміг стати придворним імператорської сім’ї. Загадкова постать, й тут він буде грати не останню роль в історії. По мірі якої він буде допомагати нам приборкувати салюторів. А сам будуватиме плани, як стати придворним сім’ї імператора. Та окрім нього в Варшаві, куди ми попрямували разом з ним по закінченню прологу, є ще чимало цікавих персон, кожна з яких має одну або декілька цікавих історій. Й це напевно, ще одна сильна складова гри, історії. В грі доволі багато тексту й історій, що ним описані. Сюжетні лінії, як основні так й деякі другорядні є в міру цікавими й вміють тримати інтригу та нагнітати тон, коли це потрібно. Тут себе й розкриває як рольова складова так й детективна складова тауматургії. Остання на жаль працює доволі просто, а саме як у Відьмаку 3, де ми мали вовче чуття, а тут тауматургічне. Завдяки ньому ми находимо різні предмети, нотатки, газети й навіть персонажів. Й в залежності від нашої прогресії, ми або зможемо прочитати деякі з цих речей, переважно предмети, або ні. Й часто, саме від того чи ми все знайшли й залежить, чи ми отримаємо якийсь додатковий квест, або чи відкриємо інколи потрібну опцію в діалозі, яка в противному випадку буде недоступна. Завдяки цьому часто діалогова система має певну нелінійність, і від наших дій часто залежить результат того чи іншого побічного завдання, а інколи й основного, що в подальшому й сформує для нас один з декількох фіналів гри. І вибори ці інколи потребують уважності, а інколи варіантів відповіді, що потребують силу одного з порогів, або силу нашої гордині, вади головного героя, яка зіграє чималу роль. Оскільки підсилюючи її, ми не тільки зможемо обирати деякі варіанти реплік, але й втратимо таку можливість з іншими. Що робить цю механіку цікавою. Й доповнює рольову складову гри.

Не все так ідеально:
Та у The Thaumaturge є чимала проблема, йому бракує шліфування. Й по при те, що гра мені доволі сподобалась, я не можу закрити очі на гострі кути балансу, дивні рішення, як от досвід тільки за читання або бої, а не мирні рішення, та 3 акт, що робить з цікавої історії, щось дуже поспішне й незрозуміле. Таким чином гра яка мене спочатку затягнула в свій світ, під кінець стала рутиною, яку я хотів якомога швидше закінчити. Й тому я порекомендую гру тільки тим, кому цікаво вище згадане, й хто не боїться раніше перечисленого. В іншому випадку, можете проходити повз.

———————————— | НКО | ————————————

Жанр: Виживання
Дата виходу: 13 груд. 2013
——————— | Автор | Рецензія | Куратор | ———————

7 Days to Die - Minecraft в сетингу зомбі апокаліпсису.

Передмова:
7 Days to Die - це цікавий з багатьох точок зору проєкт. Починаючи з того, що ця гра пробула в ранньому доступі вже понад 10 років, й тільки ось вийде в реліз. І закінчуючи тим, що це фактично дядечко більшості сучасних виживачів в ранньому доступі, які позиціюють себе як пісочниці. Я був знайомим з 7 Days to Die ще з самого релізу, тоді ця гра здавалась чимось неймовірним. Реалістична графіка, оточення, що можна повністю по кусочках розібрати. Для людей які тільки недавно дізнались про Minecraft, гра здавалась чимось неймовірним. Але час йшов, Minecraft нарощував популярність й розвивався. На ринок було випущено сотні ігор в цьому жанрі, деякі з яких стали по своєму інноваційними. Так The Forest запропонувала хоч й примітивну, але сюжетну складову. Valheim показав, що ігри про виживання можуть бути з метою не тільки вижити й переосмислив деякі базові механіки. Й навіть недавній PalWorld запропонував дещо своєрідне, й хоча автоматизація та супутники зустрічались й до нього, йому все ж вдалось виділитись. При цьому чимало виживачів все ще є просто симуляторами "Я збудував красиву халупу, скрафтив найкращу амуніцію, а що далі?".
Й цей огляд буде спробою зрозуміти, чи варто грати в 7 Days to Die у 2024 році, і чи є в ньому щось, що за 11 років хтось не зробив краще.

Голяка по серед дороги:
Гра вітає вас неймовірно прісним й буквально плейсхолдерним інтерфейсом в головному меню, а пізніше й у самій грі. Нажавши нова гра, та створивши персонажа й обравши світ, ми з'являємось по серед дороги. Оглянувшись ми побачимо скоріше за все машину дві та дерева на узбіччі.
Візуально гра не дуже збереглась, й хоча виглядає цілком терпимо, відчуття дешевизни відчувається. При цім грі все ж вдається показувати красиві пейзажі час від часу. Та це йде в супроводі з просто відсутньою оптимізацією, що під час напружених сутичок може падати до 20 кадрів й нижче, й це на 3060ТІ. Це з урахуванням того, що в грі немає складної геометрії, та навіть тіней від більшості об'єктів та живих сутностей, що ще як б’є по картинці, особливо в приміщеннях, де все виглядає плоско. Й хоча це пообіцяли поправити, я про оптимізацію, на релізі. Це не змінює того факту, що гра якій вже стільки років, просто не функціонує нормально.
Та навіть так, виживачі це все ж ігри не про візуал, тому взявши себе в руки, та пішовши вивчати світ, попутно виконуючи базові поручення, на кшталт створення багаття. Гра ознайомить нас з прогресією та торгівцями.

З каміння й палок:
Прогресія в 7 Days to Die, це напевне основне, що здатна запропонувати гра, як мотивацію в себе грати. І фактично прогресію можна розділити на 4 окремі лінії. Рівень гравця та дерево навичок, амуніція, журнали та торговці. Усі ці гілки прогресії переплетені між собою. Та основними є умовний рівень довіри торгівця та журнали. Оскільки саме ці дві гілки дають контентну прогресію. Тобто прогресію не циферками, а новими предметами тощо. Найунікальнішим та цікавішим є прогресія торгівця, яка здійснюється виконанням його доручень. Це можуть бути як зачистка будівлі/території від зомбі, так й пошук скарбу в певній зоні. Є ще інші категорії, однак вони вписуються ігромеханічно в першу.
Ці доручення є цікавою ідеєю, й непоганим доповненням ігрового циклу виживання. Оскільки як мінімум на початку, вони мотивують тебе досліджувати мапу світу. Зачищення ж території це часто свого роду пазл, де ви поступово просуваєтесь по в міру лінійно збудованій споруді, поступово ліквідовуючи зомбі. Бойова система в грі доволі картонна й крива, оскільки зомбі можуть інколи бити гравця, навіть коли анімація цього не передбачає. Й хоча імпакт від зброї є, він часто відчувається... випадковим. Однак все ж менеджмент витривалості чи набоїв може компенсувати це, зробивши сутички цікавими більше з тактичної точки зору. За вбивство зомбі ми отримуємо досвід, він своєю чергою прокачує рівень гравця. Й хоча отримувати досвід можна навіть від копання землі, вбивство зомбі протягом усієї гри буде другим за вигідністю способом отримання досвіду, після завдань. Очистивши територію, ми вертаємось до торгівця, й у винагороду отримуємо досвід, валюту та предмети на вибір. Ці 3 елементи і є тим, чому торгівець є основним елементом прогресії. Оскільки він дає змогу прогресувати поступово усіма лініями. До прикладу він як винагороду може дати набір журналів, які є способом прогресії контентної. Прочитавши певну кількість журналів одної тематики, ми можемо не тільки отримати бонуси, а й нові крафти, які вже дають змогу прогресувати з точки зору амуніції.
Поступово рівень торгівця буде рости, це буде давати гравцеві складніші завдання та ліпшу винагороду за них, магазин також поповниться більш рідкісними й кращими предметами, що поможуть в боротьбі з зомбі та виживанні в цілому. Й це важливо, оскільки кожного сьомого дня приходить вона, орда.

Битва за частоту кадрів:
Основна подія, яка має розважати вас, як гравця й кидати виклик, це нашестя/орди зомбі, що приходитимуть до вас кожного вечора на сьомий день. Ця подія з кожною ітерацією вимагатиме від гравця кращої підготовки. І тут можна поговорити про будівництво, оскільки збудувати свій неприступний форт, теж непогана ідея. Й будівництво тут комплексне, є чимало форм та типів блоків. Фактично є форми й те з якого ресурсу ви бажаєте їх збудувати. При цьому міцніші блоки вимагають ресурсів закритих за прогресією. Та навіть так, будувати в грі цікаво, хоча й доволі не зручно, оскільки хоч ця механіка й працює, як в Minecraft, навіть з можливістю дзеркалити чи розвертати блоки, ви все одно будете стикатись з ситуаціями коли не зможете поставити блок так, як вам потрібно. Та пересиливши це, й збудувавши базу, підготувавши зброю та набої ви зустрінете нічне нашестя зомбі. Цей івент напевне є найбільш адреналіновим та цікавим в усій грі, але й також найбільш прожерливим. Оскільки під час нього фпс часто буде падати до екстремально низьких значень, що мішає ігровому процесу. Як наслідок це може призвести до лишньої смерті, яка залежно від вашого вибору при створенні світу, може робити або нічого, або втрату речей та досвіду. Що може бути фатальним під час цієї події.
Та в певний момент, ви вже будете мати чималий рівень та найкращу амуніцію. Завдання будуть даватись легко, та й вже набриднуть. А оббудувавши базу пастками та замурувавшись під землю вам не буде страшна ніяка орда. Що далі? Й тут ви можете або продовжувати грати, допоки складність вас не задавить, якщо зможе... або ви можете спробувати змінити свій досвід, модифікувавши його.

Модифікації:
В цьому аспекті в грі можна змінити чимало. Починаючи нормальним інтерфейсом, закінчуючи глобальним переробленням кривої прогресії та складності. Чогось понад цього на жаль я не зустрів. Гру можна добре підтюнити, навіть поправити трохи оптимізацію невеликим файлом, що міняє налаштування рушія, вмикаючи деякі оптимізаційні функції, що не використовуються грою. Додати зомбі, зброї, блоків тощо. Та це не змінить одного. Рано чи пізно все одно постане запитання "Я маю крутезну базу, вкачений так, що зомбі мене не бачать в притик і маю пістолет кулемет який ваншотить все в голову, що далі мені робити?". Цілей в гри окрім як виживати та прогресувати немає. Й це залишає в останку з певним присмаком незакінченості. Немов повинно було бути ще щось, але ні. Й модифікації можуть відстрочити це почуття, але не забрати його.

Підсумок:
Як результат 7 Days to Die, на мою думку, навіть на релізі буде не сильно актуальною грою та поступатись іншим іграм цього жанру. Я отримав чимало емоцій під час гри, як позитивних, так й негативних. Ця гра може сподобатись тим, хто вміє себе розважати та люблять пісочниці де самоціль вижити єдине, що може запропонувати гра. Мені ж здається, що за стільки років можна було вже зробити щось справді цікаве й розвинути концепцію. Та потенційний її розвиток ми хіба побачимо у 2025, коли обіцяють додати сюжет. А поки, на мою думку, ця гра не сильно варта вашої уваги.

———————————— | НКО | ————————————