Я відкладав цю рецензію два роки, але чомусь саме зараз вирішив, що це буде дуже гарною ідеєю.

У 1998 році, в рік мого народження, компанія Capcom випустила продовження відомої такої собі виживалки Resident Evil. Чому «такий собі»? Тому що навіть на той час вона була відчутно сирою та недомовленою, і навіть сам маестро Сіндзі Мікамі назвав її «першою пробою пера», а згодом зробив чудовий Remake.

Друга частина оригіналу стала справжнім гігантом свого часу. Я бачив безліч відео, де люди у Японії стояли в чергах годинами, щоб купити цю гру, і це багато про що говорить. Тоді, на відміну від першої частини, два персонажі не були просто зміною статі та незначними змінами в головоломках. У другій частині вже були повноцінні герої зі своїми сюжетними арками (ці арки були настільки класними, що при зміні героя на початку сюжету, він за 80% відрізнявся). Боси, персонажі, загадки… все було зроблено на вищому рівні. Так, у ті часи сюжет не був основною метою — люди більше звертали увагу на геймплей, ніж на глибоке розкриття персонажів і сюжетні лінії. Remake мав змінити всі ці складові, і у них це вийшло. Уже через перші 25 хвилин гри Марвін (в оригіналі він з'являвся буквально на 5 хвилин, помирав, і про нього забували) став повноцінним персонажем (іронія долі). І це лише один з численних прикладів: від Ади Вонг до Джона (репортера у в'язниці), від Біркіна до Кендо (власника магазину зброї). Навіть Кендо отримав власну історію — персонаж, якого просто скинули в перші 5 хвилин оригінальної гри.

Звісно, я міг би про це писати ще годинами, але, як завжди, Steam має свої обмеження.

Що стосується геймплею — це класичний Resident Evil у найкращому сенсі цього слова. Єдине, що змінилося, — це зомбі. Тепер їх не можна просто вбити одним чи двома пострілами в голову й забути про них. Це страшні створіння, що йдуть на тебе без зупинки, не звертаючи уваги на постріли (хоча постріл в ноги став значно ефективнішим, і це трохи засмучує). Реіграбельність, на жаль, зведена до мінімуму: костюми тепер можна отримати лише за гроші, а зброя з нескінченним запасом набоїв не має великої цінності, бо навіть на рівні складності Hard гра проходиться досить спокійно. Це, безумовно, сумно.

Ну і ще одна хороша ідея — зробити фінального боса після проходження двох кампаній. Це була справжня знахідка.

Це все. Звичайно, можна було б детальніше писати про сюжет, але він набагато цікавіший, коли його переживаєш самостійно.

P.S. Той, хто вигадав купувати оригінальні звуки в грі, точно горітиме в пеклі. 3 долари — це не так вже й багато, але вони могли хоча б давати ці звуки за складне досягнення. Дійсно, люте незадоволення в питанні реіграбельності.

Я відкладав цю рецензію два роки, але чомусь саме зараз вирішив, що це буде дуже гарною ідеєю. У 1998 році, в рік мого народження, компанія Capcom випустила продовження відомої такої собі виживалки Resident Evil. Чому «такий собі»? Тому що навіть на той час вона була відчутно сирою та недомовленою, і навіть сам маестро Сіндзі Мікамі назвав її «першою пробою пера», а згодом зробив чудовий Remake. Друга частина оригіналу стала справжнім гігантом свого часу. Я бачив безліч відео, де люди у Японії стояли в чергах годинами, щоб купити цю гру, і це багато про що говорить. Тоді, на відміну від першої частини, два персонажі не були просто зміною статі та незначними змінами в головоломках. У другій частині вже були повноцінні герої зі своїми сюжетними арками (ці арки були настільки класними, що при зміні героя на початку сюжету, він за 80% відрізнявся). Боси, персонажі, загадки… все було зроблено на вищому рівні. Так, у ті часи сюжет не був основною метою — люди більше звертали увагу на геймплей, ніж на глибоке розкриття персонажів і сюжетні лінії. Remake мав змінити всі ці складові, і у них це вийшло. Уже через перші 25 хвилин гри Марвін (в оригіналі він з'являвся буквально на 5 хвилин, помирав, і про нього забували) став повноцінним персонажем (іронія долі). І це лише один з численних прикладів: від Ади Вонг до Джона (репортера у в'язниці), від Біркіна до Кендо (власника магазину зброї). Навіть Кендо отримав власну історію — персонаж, якого просто скинули в перші 5 хвилин оригінальної гри. Звісно, я міг би про це писати ще годинами, але, як завжди, Steam має свої обмеження. Що стосується геймплею — це класичний Resident Evil у найкращому сенсі цього слова. Єдине, що змінилося, — це зомбі. Тепер їх не можна просто вбити одним чи двома пострілами в голову й забути про них. Це страшні створіння, що йдуть на тебе без зупинки, не звертаючи уваги на постріли (хоча постріл в ноги став значно ефективнішим, і це трохи засмучує). Реіграбельність, на жаль, зведена до мінімуму: костюми тепер можна отримати лише за гроші, а зброя з нескінченним запасом набоїв не має великої цінності, бо навіть на рівні складності Hard гра проходиться досить спокійно. Це, безумовно, сумно. Ну і ще одна хороша ідея — зробити фінального боса після проходження двох кампаній. Це була справжня знахідка. Це все. Звичайно, можна було б детальніше писати про сюжет, але він набагато цікавіший, коли його переживаєш самостійно. P.S. Той, хто вигадав купувати оригінальні звуки в грі, точно горітиме в пеклі. 3 долари — це не так вже й багато, але вони могли хоча б давати ці звуки за складне досягнення. Дійсно, люте незадоволення в питанні реіграбельності.