Автор http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/32430/

Головний Хbox ексклюзив, канонічний сюжет, вписаний в офіційну хронологію всесвіту, неперевершений геймплей, реалістична фізика, Джордж Лукас у якості сценариста та консультанта, і просто найкраща гра по Зоряних Війнах. Якось так проходила рекламна кампанія гри. Розробники наобіцяли купу всього, а чи вдалось їм це реалізувати, зараз розберемось.

Період між III та IV епізодами — ласий шматок, який так і манить недолугих сценаристів, адже проміжок у 19 років можна впхати купу всього, базуючись на тому, що сталось в “Помсті Ситхів” та має статись в “Новій Надії”. Цим і скористались розробники Star Wars: The Force Unleashed. Сюжет гри розпочинається з атаки Імперії на чолі з Дартом Вейдером на батьківщину Чубакки — Кашиіїк. Поки штурмовики розбирались з вукі, темний лорд прибув на планету з конкретною метою, а саме ліквідувати вцілілого після наказу 66 джедая Кенто Марека. Вейдер без особливих зусиль перемагає джедая у поєдинку, але він відчуває когось більш могутнього за свого суперника. Він знаходить сина переможеного джедая, Гелена Марека, та забирає його до себе в учні, щоб в майбутньому з його допомогою перемогти Імператора та захопити владу в Імперії.

Як і обіцяли розробники, сюжет стане мостом, який пов’яже оригінальну трилогію та пріквели. Натомість події переносяться на 17 років вперед, де ми бачимо вже дорослого та натренованого головного героя — Старкіллера. Виконавши три завдання з ліквідації джедаїв, стається сюжетний твіст. Дарт Вейдер зраджує головного героя та намагається вбити. Потім виправдовує свої дії тим “Що так треба було”, і ніби Старкіллер переходить на світлу сторону, але водночас продовжує служити Вейдеру. Новим наказом темного лорда є зібрати впливових людей, які зможуть організувати супротив Імперії, щоб цим відволікти увагу Імператора від Вейдера та Старкіллера. Як тільки ми досягаємо своєї мети, Вейдер зраджує нас вдруге, і тоді історія скочується в банальну помсту.

Сюжет, який був покликаний показати, що ж насправді відбувалось в період 19 років, показує максимум декілька тижнів, виставляє Вейдера повним ідіотом, який власноруч створив Альянс Повстанців, та не менш ідіотичного Старкіллера, котрий просто виконує те, що йому наказують. А також в грі є любовна лінія, яка притягнута за вуха ще більше, ніж роман Чорної Вдови і Халка.

З геймплеєм справи ще гірші ніж з сюжетом. Якщо на Xbox 360 гра хоча б працювала нормально, то ПК-порт страждає від багів, просідання ФПС та поганого обчислення фізики об’єктів, що в свою чергу зводить на нуль всю динаміку гри.

Для затравки перший рівень нам дають побігати походити у ролі Дарта Вейдера, щоб гравець зміг відчути усю «мощь» темної сторони. І вже тут починають вилазити назовні основні проблеми геймплею. «Сила» в грі дуже гіперболізована. Старкіллер, як і всі інші джедаї та ситхи в грі, легкими рухами може запустити ворогів на орбіту, цілими ескадриліями збивати ворожі винищувачі, а також скинути з космосу на землю зоряний крейсер. Згадуючи, з якими зусиллями в V-му епізоді Йода діставав з болота X-Wing, дивитись на те, як легко вправляються з Силою персонажі в грі стає смішно. Наскільки тут потужна Сила, настільки слабкий та непотрібний світловий меч. Звичайний штурмовик, повстанець або будь-яка інша рядова ворожа одиниця на найнижчому рівні складності гине після, як мінімум, трьох ударів мечем, при тому вороги реагують на удари так, ніби їх б’ють палицею та відлітають на декілька метрів після смерті. Попри велику кількість різноманітних комбо, ефективними будуть лише декілька. Та і для чого взагалі паритись і вибивати якісь комбо, якщо можна одним кліком відправити ворогів в нокаут, кинувши в них щось важке, або просто спалити блискавками. Битва з босами — це зовсім інша історія. Та частина геймплею, яка має бути насправді цікава, адже нам дають можливість “схрестити” мечі з іншими адептами Сили, на практиці виходить найгіршою, хоч і видовищною. Битви з босами завжди проходять по одній схемі: забиваємо мечем, трішки Сили і на завершення QTE.

Також гра не може похизуватись різноманіттям локацій: всі дії відбуваються на чотирьох планетах, на кожній з яких ми побуваємо двічі, а в фінальному акті нам дадуть побігати Зіркою Смерті. На кожному рівні розкидані голокрони, збір яких дозволить відкрити нові костюми, кольори мечів та очки прокачки, а також є голокрони, які надають короткочасні підсилення героя. Ще в грі присутня прокачка за вбивство ворогів, виконання додаткових завдань та збір голокронів; герой буде прокачувати рівні в трьох гілках розвитку, де можна вивчити різноманітні комбо з мечем, маніпуляції з Силою, а також підсилити базові характеристики.

Як заведено в іграх Star Wars, в кінці доведеться робити вибір між світлою та темною стороною. І якщо світлий бік ще більш-менш можна вважати канонічним, то на темній стороні починається повний «Треш і угар», але найголовніше —це виглядає в рази цікавіше ніж вся гра. Мова йде про доповнення, які продовжують сюжет темної кінцівки гри. В першій місії нас відправляють на Татуїн, де нам доведеться побігати палацом Джаби Хатта, знищити Бобу Фетта, а також Обі Вана Кенобі. В другому сюжеті Старкіллер вирушає на засніжений Хот, де зіткнеться з Люком Скайвокером та перетягне його на темну сторону.

Куратори Steam — в нашому випадку це об’єднання авторів, які пишуть рекомендації, щоб користувачі дізнавались про цікаві ігри в асортименті Steam.

Коли ви підписуєтесь на куратора, на сторінці тих ігор, які рекомендує чи не рекомендує НКО, зможете бачити побачити загальну оцінку від НКО та посилання на сторінку з повним оглядом.

Автор http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/46540

Сеттинг зомбі дуже сильно обмежений у жанрах, зазвичай про зомбі роблять шутери, хорорри, виживастики, пісочниці, час від часу гонки. Розробники з Headup Games замахнулись на незвичний жанр, а саме стратегія, але не проста а тактична. Проблема в тому, що мода на такий піджанр стратегій пройшла ще на початку нульових. Наскільки вдалим вийшов Trapped Dead спробуємо розібратись.

Сюжет розпочинається на старій, задрипаній заправці, де два студента які чомусь вирішили, що під час зомбі апокаліпсису на кабріолеті подорожувати безпечно, поки головний герой шукав припаси та пиво, його друга, що залишився в машині, покусав зомбі. Замість того, щоб пустити кулю в голову своєму приятелю-невдасі, він повіз його до лікарні, де це ласкаво зробив місцевий лікар-інвалід. На цьому в принципі всі сюжетні повороти закінчились. Наша мета вибратись з міста, попутно шукаючи вцілілих та припаси.

Перш за все Trapped Dead може зацікавити своєю хардкорністю. На шляху гравця будуть стояти десятки живих мерців, при тому, що героя може вбити і один зомбі, а коли їх одночасно нападає більше двох, то це смерть однозначно. Так і доводиться крутитись, бігати, заманювати зомбі до пасток та виманювати по одному. Усі завдання відбуваються на досить великих, добре деталізованих та цікавих локаціях. Самі ж завдання поділяються на два типи, а саме пошук вцілілих, які в подальшому приєднуються до вашої групи, а також місії на пошук припасів, де можна втратити більше ніж знайти. Хардкору додає той факт, що кількість патронів, аптечок та інших припасів, яка у вас буде наприкінці одного рівня, буде на початку наступного, від того витративши всі патрони в одному рівні, у наступному можна опинитись з порожніми руками. Але ніщо не додає хардкору так як кривизна гри. Персонажі рухаються повільно, а зомбі ще повільніше, звісно можна і включити режим бігу, але тоді персонажі витратять всю свою витривалість та не зможуть битися, один неправильний рух і можна попрощатись з персонажем та готуватись проходити рівень з останнього чекпоінту. Але якщо підібрати правильну тактику, гра одразу ж втрачає всю свою складність. Щодо персонажів - вони всі різні та мають свої особливості, хтось краще справляється з пістолетами, хтось з гвинтівками, хтось з холодною зброєю, але самим цікавим є лікар-інвалід, який єдиний може використовувати аптечки, але не може подолати бордюр чи найменші сходи. Грі дуже бракує можливості взаємодії з довколишніми об’єктами та можливістю присідати чи повзти, а так в цілому гра має доволі цікавий геймплей.

Графіку не можна назвати жахливою, але для 2011 року це досить слабо, анімації око не порадують, але гру рятує її дизайн та стилістика, яка намагається бути схожою на зомбі-фільми 80х років, музика тільки підкреслює цю атмосферу.

Trapped Dead далеко не ідеальна гра, але вона може затягнути на декілька вечорів прихильників тактичних стратегій, прихильників хардкору та звісно ж прихильників зомбі. За повну вартість її брати сенсу нема, але з великою знижкою вона якраз на свою ціну буде відповідати.

Автор http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/315430/

Обожнюю ігри по 10 центів, мало того, що на картках можна підзаробити, так щей виявляється у деякі з них можна грати. Усі ці ігри без сумніву на один раз, але так буває, що цей один раз може бути дуже веселий, та з гри не хочеться виходити як тільки випаде остання картка. Гра Polarity - це саме такий випадок.

Сюжет у грі практично відсутній, є лише опис, який пояснює чому ми маємо робити ти, що ми робимо. Головний герой це хакер, який намагається взламати найбільш захищену базу даних, а фінальна його мета - це грошова винагорода.

Буквально з перших секунд геймплею поченаєш відчувати дух гри Portal зі стилістикою схожою на Tron. На протязі усієї гри нам доведеться розгадувати головоломки пов"язані з червоними та синіми кубами, які гравець буде весь час тягати туди-сюди, щоб включити той чи інший механізм. Якщо у Portal була свою фішка з портальною гарматою, то Polarity має свою фішку з перемиканням полярностей головного героя, що дозволяє йому взаємодіяти з оточенням. До прикладу по синіх мостах можна проходити лише з червоною полярністю та навпаки, в той час як проходити крізь бар'єри можна лише з однаковою. На цьому можна було б побудувати безліч головоломок та загадок, проте розробники чомусь не хочуть користуватись цим та змушують гравця, кожного рівня шукати куби та тягнути їх до точок подачі енергії, уявіть собі як би в Portal ( так, я вже мабуть задовбав своїми порівняннями з порталом, але сама ідея дуже схожа), в половині рівнів ми користувались портальною гарматою, щоб переносити куби. Але Polarity - це не Portal, як по масштабу, так і по реалізації, тому придиратись особливо не варто, тим більше, що гра час від часу все ж таки змусить гравця замислитись над проходженням чергової загадки, а це саме головне. Метою кожного рівня є зібрати усі приховані файли та дійти до входу на наступний рівень. Окрім основної сюжетної кампанії, гра має ще додаткові рівні, які відкриваються від збору тих самий файлів, які ми шукали впродовж гри. Вони приносять деякі нововведення в ігровий процес, проте ідеї знову ж таки не розкриті в повній мірі.

Отже, Polarity – це безумовно хороша гра, з хорошим задумом, хорошою графікою та музикою, величезним потенціалом, а також низькою ціною, картками, ачівками та коопом за одним комп’ютером. Що ще треба для щастя? Але слід визнати факт, що після проходження гри, бажання її перепроходити скоріш за все, що не виникне.

чекай своєї черги, перед тобою ще більше 25 оглядів

Во, так набагато краще

Автор http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/32400/

Зоряні Війни для мене означають дуже багато. Про таких персонажів як Дарт Вейдер, Люк Скайуокер, Принцеса Лея та Хан Соло я дізнався ще десь 1995 році, за 7 років до того як вперше побачив фільми. Коли в 1999 виходив перший епізод трилогії пріквелів, я дуже часто бачив його трейлер по зарубіжних каналах, я просто мріяв подивитись Зоряні Війни, проте мені довелось чекати ще три роки, коли вийшов другий епізод «Атака Клонів», канал 1+1 нарешті запустив 1,4,5,6 епізоди в ефір. Дуже важко описати ті відчуття, що я відчував при першому перегляді цих фільмів. З того часу Зоряні Війни – це частинка мене.

Що стосується даної гри, їй вже двадцять років, це одна з перших ігор по Зоряних Війнах та перший шутер у цьому сеттингу. Цю гру я раніше не грав, але я виріс на олдскульних шутерах, таких як DooM, Wolfenstein 3D, Blood та інших, що дозволило мені не звертати уваги на застарілу технічну складову гри.

Сюжет Star Wars Dark Forces розгортається перед четвертим епізодом «Нова Надія», головний герой гри Кайл Катарн, колишній курсант імперського військового училища, який після загадкової смерті батька покинув імперію та приєднався до повстанців. Завдяки отриманим в училищі знанням та бойовим навичкам, Кайл став одним з найкращих інфільтраторів повстанців. Нашим першим завданням буде відома, фанатам ЗВ, операція «Небесний Гак», де потрібно дістати плани Зірки Смерті. Далі нам дають ще одне завдання, дізнатись обставини нападу на базу повстанців, новим видом імперських штурмовиків. Саме після цього завдання наш головний герой потрапляє у вир подій, які занесуть його на десяток планет, у самих віддалених куточках галактики. Сюжет гри подається у вигляді відео вставок між місіями та брифінгом безпосередньо перед новим заведенням.

Геймплей, ось чим ця гра приваблює та може добряче дати по зубам сучасним шутерам. Нам дають 14 рівнів, не схожих один на одного, 14 світів де нам потрібно буде виконати унікальні завдання, 14 величезних локацій, по структурі скоріше схожих на лабіринти. Кожен рівень – це своєрідна головоломка, яку хочеться розгадати, а винагорода яку ми отримуємо - це найбільша нагорода, яку тільки можна отримати в грі, а саме: радість від проходження. Те, що ми давно втратили, проходячи казуальні, попкорнові шутери та інші ігри. В основному геймплей зводиться до пошуку правильного шляху, ключів від дверей, розгадування простеньких загадок та перестрілки з ворогами. Також рівні просто переповненні різноманітними тайниками та прихованими кімнатами.
На шляху Кайла будуть стояти сотні імперських штурмовиків, офіцерів, командосів, найманців та навіть Боба Фетт. Косити усю цю імперську мерзоту, ми будемо різноманітними видами зброї. В основному вороги не дуже складні, але коли їх багато, ви граєте на високому рівні складності, чи просто не можете знайти аптечку, тоді це стане проблемою. Також в грі відсутні сейви під час завдання, лише чекпоінти та певна кількість життів, які можна поповнити шляхом пошуку тайників, однак добратись до них також не просто.

Про графіку думаю говорити не варто, для свого часу вона була крута, але слід виділити, що гра має чудову атмосферу старих фільмів. Локації нагадують те, що ми бачили у класичній трилогії, а цього більш ніж достатньо, щоб насолоджуватись тим, що ми бачимо на екрані монітору. Музика хоч і звучить, немов, дзвінок старого мобільного телефону, проте в ній чуються мотиви написані геніальним Джоном Вільямсом.
У підсумку хочеться сказати, що я, насправді, жалкую, що не мав змоги пограти у цей шедевр у свій час, проте задоволення ця гра мені змогла принести навіть зараз. Dark Forces – це чудовий приклад шутерів старої школи, де треба не тільки мочити все, що рухається, але і думати.

Правду казали, що класика не старіє.

Автор http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/12210/

Наступна сторінка історії GTA залишає по собі двоякі враження. Основна проблема, як я гадаю, це - San Andreas, який давав нам просто безмежні можливості себе розважати. Так вже склалось, що кожна наступна гра серії повинна розвивати всі напрацювання попередниці. Так було ще від самої першої GTA. Однак на четвертій частині розробники чомусь вирішили "Нафіг це лайно" та вирізали мабуть 2\3 всього за що ми любили San Andreas, а в обмін дали нам чудову графіку та реалізм. Чи варте воно цього? Зараз спробуємо розібратись.

Ліберті Сіті, 2009 рік

Головний герой Ніко Белік, емігрант з Сербії, приїхав до свого брата Романа в Ліберті, після його розповідей про солодке життя в Америці, гроші, клуби, яхти, особняки, дівчата, Роман здійснив совю американську мрію. Однак на ділі все зовсім навпаки, Роман володіє невеличким таксопарком, живе в бідному районі, в маленькій квартирі з тарганами, звичайний невдаха, що зводить кінці з кінцями, так ще й винен купу грошей, і це все завдяки любові до азартних ігор. Людина, якій Роман винен гроші, починає клеїтись до його дівчини, тут у Ніко не витримують нерви, і він втягує себе і брата у величезні проблеми, які з часом будуть тільки наростати, а нам доведеться їх вирішувати. Сюжет на початку бере гравця за живе своїм драматизмом і напруженістю. Катсцени стали довгими, а персонажі балакучими, що дозволяє краще їх розкривати. Але в один прекрасний момент, ця система просто перестає працювати, після хорошого вступу, на нас виливають просто тонну завдань і персонажів, які мало між собою пов"язані та більше схожі на карикатури ніж на живих людей. Лише ближче до кінця розробники знову почнуть наганяти серйозність і драматизм.

З завданнями теж повна біда, більшість часу ми проведемо за кермом автомобіля, як це було ще у GTA3. Схема для побудови більшості завдань виглядає наступним чином: Ми декілька хвилин їдемо до місця, де можна взяти нове завдання, далі нам розповідають "Що цей або ці хлопці комусь не вгодили", далі ми їдемо в інший кінець міста до нашої цілі, потім ми за ним женемось в інший кінць міста, а потім намагаємось втекти від копів. В результаті ми на завдання витратили 10-20 хвилин, хоч по суті нічого не зробили, просто катались. Нажаль ця схема працює майже на всіх завданнях, які пов"язані з їздою.Завдань на ногах та з перестрілками катастрофічно мало, а посправжньому цікаві завдання можна перерахувати на пальцях.

Що ж стосується базових геймплейних механік, то їх вивели на новий лад. Фізика машин просто чудова, керувати стало дещо складніше, але з часом звикаєш. Керування автомобілем дійсно приносить задоволення, але GTA і так ним перенасичена. Набагато кращі справи у механіки стрільби, вона тепер не гірша ніж у сучасних екшенах від третього лиця, з"явилась можливість ховатись за укриття та притискатись до стін, що відкриває нові тактичні можливості. Нова фізика дозволяє по-справжньому відчути, куди саме потрапляють кулі. Потрапивши ворогу в живіт чи ногу, він схопиться за місце попадання та почне шкутильгати подалі від вас, а попадання в голову - це смерть, як ворогам так і головному герою.

Практично все, чим ми могли себе розважати в San Andreas було безжалісно вирізано, на заміну навичкам прийшли відносини з друзями. У нас є мобільник та список контактів, час від часу друзі будуть дзвонити та пропонувати кудись сходити розважитись, підняття відносин з друзями дозволить нам користуватись їх послугами, хтось піджене тобі тачку, хтось дешево продасть зброю, а також допоможе у проходженні завдань. Звісно це все дуже цікаво, але є одна проблемка, вони завжди дзвонять у непідходящий час, ви їхали декілька хвилин, щоб взяти нове завдання, і тут вам дзвонить Роман - "Ніко! Пішли по-бабах" і перед вами повстає вибір - кинути завдання і перти в інший кінець карти, або продовжити проходження гри. І звісно більшість пошле Романа куди подалі, від чого він образиться та відносити почнуть псуватись. Але окрім Романа є ще купа персонажів, які отак будуть дзвонити, при тому час, щоб до них добратись обмежений, якщо ви спізнитесь, то похід буде скасовано.

Гру можна багато у чому критикувати, але слід визнати одне, в ній шикарно пропрацьований світ. Віртуальний Ліберті, аналог Нью-Йорка, виглядає справді живим, при детальному огляді помічаєш, що кожен мешканець міста чимось зайнятий, люди ходять, спілкуються, розмовляють по телефону, читають газети, купують хот-доги. Місто живе своїм життям, в нього є телебачення, інтернет, які висміюють наші реалії. В цих деталях і є основна фішка GTA4.

Це непогана гра, це хороша гра, місцями шедевральна, однак вона має свої проблеми, які розробники чудово усвідомили та виправили все в GTA5, хоча, що їм заважало зробити четверту частину серії такою, мені не зрозуміло. GTA4 однозначно гідне продовження серії, але для свого часу вона не була таким проривом, як її попередниці.

Автор http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/12120/


Після шедевральної Vice City, фанати серії чекали гідного продовження і розробники дали те, чого всі хотіли та навіть більше. Ігровий світ збільшився у декілька разів, тепер для дослідження доступне не одне місто, а цілий штат, який складається з трьох великих міст та прилеглих до них територій, маленькі поселення, пустелі, ліси. Також вражала кількість контенту, нічого подібного до того часу гравці просто не бачили. Це була гра, у якій просто хотілось жити, це - Grand Theft Auto: San Andreas.

Лос Сантос, штат Сан Андреас, 1992 рік.

Карл Джонсон на прізвисько Сіджей - звичайний хлопець з гетто, який, залишивши свою родину, перебрався з рідних країв до Ліберті Сіті, де займався викраденням машин та дрібним грабіжництвом. Одна трагічна смерть матері змушує Карла повертатись до дому. По прибутті до рідного гетто, Сіджей розуміє, що справи кепські. Колишня банда розвалилась, половина хлопців сидить на наркоті, а хтось у в"язниці чи взагалі у труні. Район між собою ділять ворожі банди, та ще й на Сіджея продажні поліцейські повісили вбивство іншого копа. Карлу разом з братами доведеться відновити банду та дати гідну відсіч всім ворогам та наркобаригам.

Вперше в серії сюжет бере початок з самих низів, Карл ніхто, ще один нігга, якого мабуть скоро завалять в вуличних перестрілках. Перш ніж ми підем на контакт з серйозними кримінальними босами, нам доведеться добряче вимазати руки, тому на початках ми будем виконувати самі звичайні ніггерські завдання, такі як: походи до фаст-фуду, малювання графіті, квартирні крадіжки, зачистки нарко притонів та війни банд. Загалом завдання досягли просто апогею різноманіття та цікавості, усе максимально збалансовано між поїздками та перестрілками.

Який би не був сюжет, на першому місці в серії GTA стояв геймплей, окрім десятків сюжетних завдань в Сан Андреасі є чим зайнятись. Вперше в серії з"явилась просто шалена кількість міні-ігор. Ми можемо пограти простеньку гру на домашній консолі чи на аркадному автоматі в якомусь магазині, піти в казино та програти купу грошей на різноманітних азартних іграх чи пробувати поставити на правильну конячку на скачках, та багато іншого. В Vice City нам дали змогу одягати різні костюми на нашого протагоніста, в San Andreas цю ідею довели до чогось фантастичного, тепер ми можемо годинами сидіти в магазинах з одягом, створюючи образ справжнього гангстера. Також можна буде змінити стиль зачіски і бороди та набити собі татух. Але не тільки Сіджей піддається кастомізації, по усьому штату доступні автомайстерні, де можна прокачати свою тачку не гірше за Xzibit"а.

Також серед нововведень слід виділити навички, які ми будемо прокачувати впродовж усієї гри. Ми зможемо прокачати точність стрільби, водійські навички, навички пілота, прокачати силу та витривалість, вміння триматись на велосипеді чи мотоциклі. Кожна з навичок напряму впливає на геймплей, чим сильніші ми будем, тим більше шкоди будемо наносити у ближньому бою, супер точним стрілкам відкриється стрільба з обох рук, а прокачка навичок водіння різним транспортом покращить його керованість.

Насправді Grand Theft Auto: San Andreas - феномен свого часу. Тоді в 2005 році GTA SA це було як GTA5 зараз, а може і краще, так як на той час ми не були так сильно розбалувані різноманітними GTA-клонами. Але навіть за 10 років, SA не втратила своєї актуальності, її спрокійно можна грати зараз та отримувати таке саме задоволення як тоді. Однозначно шедевр на всі часи.

Автор: http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/
Огляд: http://gtm.steamproxy.vip/id/fantom851/recommended/22100/

Історія Героя

У вас ніколи не виникало бажання пограти стратегію, де ви граєте лише одним персонажем, так ще й від третьої особи? Брати участь у величезних баталіях, замків, сіл та міст. Mount&Blade дає нам цю можливість, та ще багато іншого. Mount&Blade це RPG\пісочниця, де гравець сам для себе обирає ким йому бути та чим займатись, але не самому а з компанією підлеглих, яким треба платити зарплатню, годувати, тренувати, а під час бою віддавати накази.

Майже як буть яка інша RPG, гра починається з кастомізації персонажа, та вибору його передісторії, від якої залежать його стартові навички. Герой відправляється в одну з столиць Кальрадії, країни яку війнами розривають на частини 5 королівств. Виконавши декілька стартових завдань, гравець ладен робити все що йому заманеться. Сюжету та кінцівки в грі нема, але це зовсім не означає, що в грі нічим зайнятись. Гравець може обрати для себе шлях розбійника, та грабувати каравани та села, шлях найманця, та виконувати всіляку брудну роботу, типу ліквідації злочинців, збору данини, та знищення таборів бандитів, або стати торговцем, та возити товари по всій Кальрадії, васалом одного з королів, все у ваших руках.

Пересування по світу гри, відбувається в стилі ігор серії Total War, але не в покроковому режимі. Гравцеві доведеться відвідати десятки Міст, стіл та замків, наймати людей в загін, закуповувати товари, виконувати завдання та багато іншого.

Mount&Blade має класичну рольову систему, де за виконання квестів, та перемоги над ворогами, персонаж отримує очки досвіду, та отримує рівні, та може прокачати одну з 4 характеристик, сила, спритність, інтелект, харизма, одне з 24 вмінь, таких як їзда верхи, хірургія, торгівля, тощо, та 6 навичок володіння зброєю. В грі є також інші герої, яких можна прийняти до себе в загін, та прокачувати та одягати, як головного героя. Гра має незвичайну і водночас геніальну бойову систему, направленням мишки, ми обираємо направлення удару, або направлення блоку, якщо нема щита. Воювати можна як на коні, так і на своїх двох.

Графіка та анімація стали каменем спіткання гри. По технічній складовій гра максимум виглядає на 2003 рік, але гра вийшла в 2008 році, і своєю візуальною складовою відлякала більшість потенційних гравців. Але варто лише втянутись в ігровий процес, як перестаєш помічати всі ці графічні недоліки, і з головою поринаєш в цей величезний світ пригод.

Музика в грі не є погана, але її надзвичайно мало, а так як гра розрахована на десятки годин проходження, з часом вона починає набридати. Тому рекомендую вмикати всій плейлист, і насолоджуватись грою під свою улюблену музику.

Розповідати про Mount&Blade можна, ще багато, це одна з найкращих пісочниць, з часів Sid Meier's: Pirates. Можливостей в грі значно більше ніж описано в огляді, а також купа модів, які розширяють можливості гравця у декілька разів. Але Mount&Blade застаріла в той момент коли вийшла Mount&Blade: Warband, тому якщо ви вагаєтесь, що брати, то смаливо беріть Warband.