Приєднайсь до нічого і будь крутим.

Стовп чорного диму піднімався високо. Лайоші виглядало безлюдним, не було видно собак чи інших тварин а в вікнах не горіло світло. Виїхавши на край сільської площі стало видно причину чорного диму, це були підпалені шини. Навколо багаття стояли люди в чорних накидках і молились. Злізши з коня Ґіко підійшов ближче, таємничі особи саме закінчили молитву і один з них,напевне головний серед них, підійшов до Ґіко.

- Гарний кінь,≪ сказав чоловік в чорному з кривавим підбоєм плащі, ≫бачу ти поспішав щоб приїхати сюди до нас. Ти приймеш наш дар.

- Доброго вечора,≪Ґіко поклав руку на рукоятку меча щоб холодний метал заспокоїв і додав впевненості голосу≫, з ким маю честь розмовляти?

- Ти маєш честь розмовляти з слугою хаосу котрий прийшов очистити цей світ. Прийми наш дар!, і скинув капюшон, великі чорні мішки під очима на блідій напухшій шкірі кричали що він хворий на ЧУМУ!

Тим часом п’ятеро сектантів почали наближатися і раптово троє з них кинулись, Короткий меч миттєво вирвався із піхов. Удар по шиї знешкодив першого нападника, удар в живіт повалив на землю другого третій же встиг схопити за руку але удар хрестовиною між очі зупинив і його, і з розмахом рублячий в сторону інших двох, проте вони встигли відскочити. <було видно більше двадцяти сектантів>

- Не потрібно супротиву, прийми дар і неси очищення до людей.

- Щоб я заразився? Заразив інших і згодом помер десь під межею? Не бувати цьому!.

- Ти не розумієш. Схопити його!

Сектанти почали потроху наближатися і оточувати Ґіко. Він у свою чергу поволі відступав аби зайняти більш вигідну позицію для оборони.Раптом із темряви почали вибігати люди в білих обладунках і раптова темрява слабкість та холод накотились хвилями на Ґіко.

Проснувся Ґіко лежачи на підлозі якогось будинку, голова страшенно боліла, на ліжку лежав якийсь чоловік непогано вдягнений і страшенно хропів, надворі вже був ясний сонячний день. По площі йшло двоє палладінів в своїх характерних білих накидках з чорним рівностороннім хрестом, підійшовши до іншої групи палладінів вони почали розмовляти. Неподалік від ще тліючих шин в ряд лежали мертві сектанти, судячи з кількості тіл частина сектантів або втекла або була в полоні. Тим часом группа паладінів розійшлась і один з них почали наближатись, <очевидно головний> про що казав його півтораручний меч з великим рубіном в яблуці рукоятки що аж світився на сонці та рідкісна річ пістолет.

- Мир вам, сказав палладін.

- Мир вам.

Палладін мав зовнішність типового солдата високе прямокутне лице мало декілька шрамів, коротка зачіска з легкою щетиною та статна статура зі зростом два метри справляля враження.

- Я капітан Джейсон Орелл, хто ви і з якою метою прибули в Лайоші?

- Я Ґіко приїхав до тітки в гості, поясніть що тут відбувається.

- Звідки ви прибули? Подорожувати самому дещо небезпечно, у вас гарний меч на вигляд ви вмієте ним користуватись, чим ви заробляєте на хліб?

- Я найманець. <Тфу нащо я це сказав, треба бути обережнішим з ним>

- Найманець котрий їде до тітки в гості, ≪говорив палладін вже без приязні в голосі≫ чи не зустрічав бува кого по дорозі сюди?

- Та ні нікого не було видно, віз із покинутим добром недалеко звідси та трохи раніше покинутий табір а так нічого не звичного.

- Так звідки ти прибув то?

- Та з півночі недалеко від Нортхгарду є один хутір я туди одну особу супроводив але назад в місто не вийшло зайти бо ворота закрили ну і вирішив заїхати сюди до тітки в гості. Ви не розкажете що тут відбувається? і віддайте мені мої речі.

- Ні, сиди і чекай приїзду інквізитора і щоб без дурощів.

- Але хоча б скажіть що сталося з тіткою? Її звали Марта.

- Досить питань! Твою долю вирішить інквізитор коли приїде, тобі заборонено ходити по селу, можеш сидіти на ганку, будинку не більше а як почне смеркатись щоб не виходив з будинку, якщо тебе знайдуть десь іще розмова буде коротка. Джейсон розвернувся і пішов по своїх справах.

Озирнувшись Ґіко помітив що той чоловік що так міцно спав тепер сидить на лаві біля будинку. Підійшовши та сівши поруч Ґіко привітався та завів розмову.

- Ви не знаєте що тут відбувається?

- Та звідки ніхто нічого не каже,сказав незнайомець сердито, схопили посеред дороги і потягли за собою і крам мій посеред дороги кинули псяк крев. Знаю тільки що когось тут піймали важливого і чекають на інквізитора приїзд якого може зробити ще гірше, хто зна що в них на думці.

- Зрозуміло, а скільки їх? Не знаєте?

- Та десь тридцять не меше , ти чоловіче цю затію кинь це палладіни від них так просто не втекти особливо зараз коли скрізь посилена варта. Наврядче ми цікаві інквізитору, подивитися на нас щось запитає Тай відпустить.

За розмовами про те про се щоб скоротати час настава вечір, на вечерю принесли вівсяну кашу та компот.


Ґіко лежав на ліжку та слухав спів пташок за вікном, самопочуття було вже значно кращим але слабкість ще не відпустила тіло. Двері відчинилися і в кімнату зайшов худий та скромно одягнений чоловік низького зросту, на вигляд йому було десь п’ятдесят років.

- Ну привіт мандрівнику, бачу ти вже почуваєш себе краще . Думаю зараз вдала нагода познайомитись. Незнайомець привітно посміхнувся. – Мене звати Мартін, як мені звертатись дo тебе? Раджу не брехати бо брехню я відчуваю.

- Мене звати Ґіко.

- Звідки ти та куди прямуєш? Вибач мені мою наполегливість, я живу самітником і мені цікаво дізнатися що нового в світі. Так звідки ти та куди прямуєш?

Мартін був одягнений потертий одяг , проте зблизька було видно якісну роботу з міцних матеріалів та мабуть і досі модним покроєм. Лице Мартіна було без якихось особливих прикмет але буквально випромінювало доброзичливісь.

- Я прямую з Нортхгарду вірніше тікав...

- А Нортхгард, пам’ятаю це місто, воно мабуть одне побудоване з нуля а не на руїнах старої цивілізації пам’ятаю... Ах вибач мене що перебив продовжуй будь ласка.

- Ну відправився я з Нортхгарду в Лайоші до тітки а далі так все закрутилось що за день не розкажеш.

- Ти кажеш що тікав з Нортхгарду? Чому?

- По окрузі стали хворіти чумою але це не та чума що колись була від неї жодні ліки не допомагають, тому місто закрило ворота щоб перечекати чуму, але до мене дійшли чутки що місто навпаки закрили щоб чума не вийшла за межі міста. Як тільки на вулиці вийшли священники щоб заспокоїти людей я зрозумів що все погано і час тікати з міста. Мені здається я і зараз відчуваю запах тої каналізації.

- Чума кажеш...

- Думаю це не чума просто так називають цю болячку.

- Цікаві новини ти приніс мені, знаєш я живу відлюдником вже 15 зим і геть не знаю що там в світі робится, гадаю досить розмов на сьогодні ось випий відвар він допоможе відновитись тобі та набратись сил, і подав кухоль якогось напою котрий раз карамелью.

Подивившись на цю суміш Ґіко випив її, на смак вона була дуже солодка навіть приторна, тепло розійшлось по тілу і похилило до сну. Остання думка перед тим як заснути була <чого я йому все розказав нічого не приховуючи?>



Історія світу
Попередні випуски
Унікальні персонажі

що ж буде далі? пропонуйте свої варіанти чи підтримуйте варіанти інших.

Устрій нового світу

Верховний пастор править за допомоги кардиналів і також є головою церкви. Кардинали займаются справами в Раді та займають ключові посади в містах.

Інквізитори виконують роль суддів.

Палладіни - воїни церкви, вони сліпо виконують накази інквізиторів.

Священники очолюють церкви виконуючи роль духовних наставників разом з монахами та допомагають нужденним.


А в нас ще крім марафону на 250 учасників тут посилання на даний конкурс а ще ж є конкурс на аватарку спільноти бо хоч те що в всезагальному ніщо немає аватарки логічно але її потрібно мати. Всі деталі за цим посиланням


P.S.

Мабуть я забагато взяв на себе вирішивши втиснути сюди діалоги через що все затягнулось проте випуск ось вже готовий.