Ранком коли принесли сніданок, пшоняну кашу з шкварками, Ґіко попросив зустрічі з капітаном Джейсоном проте палладін ніяк не відреагував на це прохання. Василь, торговець з ким звела доля Ґіко, був чимось знервований з самого ранку хоча всім намамагався не показувати цього.

- Знаєш Ґіко я хотів би поговорити з тобою відверто.
- Тобто? Про що ти хочеш поговорити?
- Я хотів би поговорити про...
Але Василь раптом замовчав, до них підходив Капітан.
- Мир вам.
- Мир вам.
- Про що ви хотіли поговорити?
- Я хотів би дізнатись що тут відбувається, чому нас тримають в полоні , хто ті люди і чи можу я зустрітись зі своєю тіткою Мартою? Я розумію що ви не зобов’язані це робити, проте я смиренно прошу роз’яснити ситуацію наскільки це можливо.

Капітан зробив паузу роздумуючи як вчинити.

- На жаль ніхто з жителів Лайоші не вижив, але з божою поміччю нам вдалось захопити одного з ватажків сектантів, а з приводу затримання то ви обоє підозрювані у вбивстві палладінів та замаху на життя Інквізитора. Він бачив лице нападника, тому якщо ви невинні вам ніщо не загрожує.
- Зрозуміло, дякую за відвертість, Буду чекати на приїзд Інквізитора.
- Відчуваю вашу впевненість в голосі, можливо ви невинні але зараз зайдіть в будинок, до приїзду Інквізитора вам заборонено виходити з нього.

Жестом він вказав на двері і два палладіни пішли охороняти вхід. Василь сидів на ліжку і помітно нервував і дивився на Ґіко трішки переляканим поглядом.

- То про що ти хотів поговорити?
- Це не зовсім була б розмова, бачиш скоро приїде Інквізитор все буде скінчено. Я прошу щоб ти вислухав мою історію, і хочу дізнатись твою думку чи правильно я вчинив тоді,.. - Василь подивився на Ґіко жалібним поглядом. Ґіко відчував важливість ситуації, імовірно це він той кого шукали і це можливо його остання розмова про наболіле.
- Починай. – сказав Ґіко суворіше чим хотів.
- Це я той кого розшукують, я був вбив п’ятьох палладінів і майже вбив Інквізитора але коли я побачив хто він я не зміг наважитися. Близько хвилини я стояв над ним з піднятою сокирою доки мене роздирали навпіл емоції а потім втік. Я не знав як вчинити, тільки що я хотів його знищити а коли впізнав... - Василь майже плакав.
- А чому так вийшло?, Чого ти хотів його вбити?
- Я коли повертався з міста нікого не знайшов в поселенні, лише один згорілий будинок з трупами та одну напівживу жінку все що вона змогла сказати , перед смертю, що всіх завели в будинок та спалили я був злий як ніколи. Знаєш моє життя не було легким в сім’ї було четверо братів та дві сестри, прогодувати нас батьку було важко. Проте церква допомагала нам та й ми допомагали їй як могли, у батька були теплі відносини із священником а я був його сину ліпшим другом. Ох як же ми з ним дітьми чудили. Ще коли був при владі Імператор, один із синів князя посварився з моїм батьком і вирішив за образу забрати все майно, якби тоді не втрутилась церква... Зараз закон один для всіх та не має пощади, а раніш все вирішував статус та гроші, саме тоді мій друг Варфоломій, той самий син священника, захищав нашу сім’ю в суді. Князь попри те що був не правий, робив все щоб виграти справу, підкупи, погрози він пускав в хід всі можливі засоби щоб перемогти, якби тоді не втрутився, нині Верховний пастор то ніколи б не вдалось відновити справедливість. А потім Варфоломій поїхав вчитись в семінарію. Я ,щоб не висіти в сім’ї на шиї, бо роботи не було, пішов воювати в Другій Священний Війні. Згодом ми перемогли, влада кардинально змінилась. Я покинувши роботу найманцем - поїхав додому. Батько відкрив свою невеличку лавку на базарі, сестри повиходили заміж, брати теж при грошах, ну і я на кровно зароблені кошти почав подорожувати та торгувати. Ось недавно одружився. <Василь зробив довгу паузу> І ось одного разу коли я повертавсь до дому побачив пусте поселення, а далі ти знаєш...
- Сумна історія, навіть не знаю як би я вчинив на твоєму місці...

Наступного ранку четверо палладінів зайшли до будинку і сонних Василя та Ґіко схопили, зав'язавши руки за спиною, вивели на сільську площу і поставили на коліна.

- Чому ти це зробив? - спитав Інквізитор
- Я не знаю, я був сердитий на світ, після того що ти зробив із поселенням. За що ти їх спалив живцем?!
- Це було за їх згоди, вони були всі заражені чумою як і жителі цього села, і живцем їх не спалювали, хто це тобі сказав?
- Одна людина зуміла сховатись.
- Це неможиво ми ретельно обшукали поселення, імовірно тобі сказали крім цього де я знаходжусь? Тебе використали сектанти для своїх темних справ. Ви двоє засуджуєтесь до смертної кари за напад на Інквізитора...
- Зачекайте я до цього відношення не маю, я просто їхав до тітки в гості! Неможна отак без суду робити рішення!
- Ви будете доставлені до найближчого поселення де вирок буде виконаний. Заведіть їх назад!

Коли Ґіко з Василем вже підвели до дверей далеку почувся крик -ТРИВОГААА!!!
Зашхтохнувши увязнених в будинок, палладіни поспішили на допомогу.

- Це наш шанс давай в моєму чоботі є ніж спробуй дістати.

Пововтузившись з мотузками вони підійшли до вікна, на площі було пусто але десь здалеку було чутно звуки битви, Василь вказав де приблизно були коні і повів в ту стогону Ґіко. Пройшовши декілька дворів, герої наткнулись на сліди битви, на землі лежали палладіни та приблизно дюжина сектантів, Гіко підібрав довгий меч а Василь булаву бо мав непогане вміння володіти нею. Обрережно пробираючись дворами швидко знайшлись конюшні, але їх охороняв десяток сектантів.

- Їх більше але озброєні вони в край погано, деревяні палиці заточені під короткі списи та два двуручні молоти (єдине що мало загрозу). Ми швидко з ними розберемось - сказав Ґіко.

Раптово напавши герої швидко перемогли через погані бойові вміння сектантів, навіть дворучні молоти не пішли в дію бо доки сектанти збирались замахнутись вже впали замертво. Через відсутність хоч якоїсь брон,і Ґіко та Василь швидко знищили інших. Сівши на перших ліпших коней вони кинулись геть з Лайоші, на першому ж перехресті наткнулись на іще один загін сектантів, кінь швидко пролетів повз них, тому вони нічого не встигли зробити. Але озирнувшись стало зрозуміло що, кінь Василя на перехресті поскакав в іншу сторону.
Десь загриміли постріли...

Історія світу
Попередні випуски
Унікальні персонажі



А в нас ще крім марафону на 250 учасників тут посилання на даний конкурс ще ж є конкурс на аватарку спільноти бо хоч те що в всезагальному ніщо немає аватарки логічно але її потрібно мати. Всі деталі за цим посиланням

Стовп чорного диму піднімався високо. Лайоші виглядало безлюдним, не було видно собак чи інших тварин а в вікнах не горіло світло. Виїхавши на край сільської площі стало видно причину чорного диму, це були підпалені шини. Навколо багаття стояли люди в чорних накидках і молились. Злізши з коня Ґіко підійшов ближче, таємничі особи саме закінчили молитву і один з них,напевне головний серед них, підійшов до Ґіко.

- Гарний кінь,≪ сказав чоловік в чорному з кривавим підбоєм плащі, ≫бачу ти поспішав щоб приїхати сюди до нас. Ти приймеш наш дар.

- Доброго вечора,≪Ґіко поклав руку на рукоятку меча щоб холодний метал заспокоїв і додав впевненості голосу≫, з ким маю честь розмовляти?

- Ти маєш честь розмовляти з слугою хаосу котрий прийшов очистити цей світ. Прийми наш дар!, і скинув капюшон, великі чорні мішки під очима на блідій напухшій шкірі кричали що він хворий на ЧУМУ!

Тим часом п’ятеро сектантів почали наближатися і раптово троє з них кинулись, Короткий меч миттєво вирвався із піхов. Удар по шиї знешкодив першого нападника, удар в живіт повалив на землю другого третій же встиг схопити за руку але удар хрестовиною між очі зупинив і його, і з розмахом рублячий в сторону інших двох, проте вони встигли відскочити. <було видно більше двадцяти сектантів>

- Не потрібно супротиву, прийми дар і неси очищення до людей.

- Щоб я заразився? Заразив інших і згодом помер десь під межею? Не бувати цьому!.

- Ти не розумієш. Схопити його!

Сектанти почали потроху наближатися і оточувати Ґіко. Він у свою чергу поволі відступав аби зайняти більш вигідну позицію для оборони.Раптом із темряви почали вибігати люди в білих обладунках і раптова темрява слабкість та холод накотились хвилями на Ґіко.

Проснувся Ґіко лежачи на підлозі якогось будинку, голова страшенно боліла, на ліжку лежав якийсь чоловік непогано вдягнений і страшенно хропів, надворі вже був ясний сонячний день. По площі йшло двоє палладінів в своїх характерних білих накидках з чорним рівностороннім хрестом, підійшовши до іншої групи палладінів вони почали розмовляти. Неподалік від ще тліючих шин в ряд лежали мертві сектанти, судячи з кількості тіл частина сектантів або втекла або була в полоні. Тим часом группа паладінів розійшлась і один з них почали наближатись, <очевидно головний> про що казав його півтораручний меч з великим рубіном в яблуці рукоятки що аж світився на сонці та рідкісна річ пістолет.

- Мир вам, сказав палладін.

- Мир вам.

Палладін мав зовнішність типового солдата високе прямокутне лице мало декілька шрамів, коротка зачіска з легкою щетиною та статна статура зі зростом два метри справляля враження.

- Я капітан Джейсон Орелл, хто ви і з якою метою прибули в Лайоші?

- Я Ґіко приїхав до тітки в гості, поясніть що тут відбувається.

- Звідки ви прибули? Подорожувати самому дещо небезпечно, у вас гарний меч на вигляд ви вмієте ним користуватись, чим ви заробляєте на хліб?

- Я найманець. <Тфу нащо я це сказав, треба бути обережнішим з ним>

- Найманець котрий їде до тітки в гості, ≪говорив палладін вже без приязні в голосі≫ чи не зустрічав бува кого по дорозі сюди?

- Та ні нікого не було видно, віз із покинутим добром недалеко звідси та трохи раніше покинутий табір а так нічого не звичного.

- Так звідки ти прибув то?

- Та з півночі недалеко від Нортхгарду є один хутір я туди одну особу супроводив але назад в місто не вийшло зайти бо ворота закрили ну і вирішив заїхати сюди до тітки в гості. Ви не розкажете що тут відбувається? і віддайте мені мої речі.

- Ні, сиди і чекай приїзду інквізитора і щоб без дурощів.

- Але хоча б скажіть що сталося з тіткою? Її звали Марта.

- Досить питань! Твою долю вирішить інквізитор коли приїде, тобі заборонено ходити по селу, можеш сидіти на ганку, будинку не більше а як почне смеркатись щоб не виходив з будинку, якщо тебе знайдуть десь іще розмова буде коротка. Джейсон розвернувся і пішов по своїх справах.

Озирнувшись Ґіко помітив що той чоловік що так міцно спав тепер сидить на лаві біля будинку. Підійшовши та сівши поруч Ґіко привітався та завів розмову.

- Ви не знаєте що тут відбувається?

- Та звідки ніхто нічого не каже,сказав незнайомець сердито, схопили посеред дороги і потягли за собою і крам мій посеред дороги кинули псяк крев. Знаю тільки що когось тут піймали важливого і чекають на інквізитора приїзд якого може зробити ще гірше, хто зна що в них на думці.

- Зрозуміло, а скільки їх? Не знаєте?

- Та десь тридцять не меше , ти чоловіче цю затію кинь це палладіни від них так просто не втекти особливо зараз коли скрізь посилена варта. Наврядче ми цікаві інквізитору, подивитися на нас щось запитає Тай відпустить.

За розмовами про те про се щоб скоротати час настава вечір, на вечерю принесли вівсяну кашу та компот.


Ґіко лежав на ліжку та слухав спів пташок за вікном, самопочуття було вже значно кращим але слабкість ще не відпустила тіло. Двері відчинилися і в кімнату зайшов худий та скромно одягнений чоловік низького зросту, на вигляд йому було десь п’ятдесят років.

- Ну привіт мандрівнику, бачу ти вже почуваєш себе краще . Думаю зараз вдала нагода познайомитись. Незнайомець привітно посміхнувся. – Мене звати Мартін, як мені звертатись дo тебе? Раджу не брехати бо брехню я відчуваю.

- Мене звати Ґіко.

- Звідки ти та куди прямуєш? Вибач мені мою наполегливість, я живу самітником і мені цікаво дізнатися що нового в світі. Так звідки ти та куди прямуєш?

Мартін був одягнений потертий одяг , проте зблизька було видно якісну роботу з міцних матеріалів та мабуть і досі модним покроєм. Лице Мартіна було без якихось особливих прикмет але буквально випромінювало доброзичливісь.

- Я прямую з Нортхгарду вірніше тікав...

- А Нортхгард, пам’ятаю це місто, воно мабуть одне побудоване з нуля а не на руїнах старої цивілізації пам’ятаю... Ах вибач мене що перебив продовжуй будь ласка.

- Ну відправився я з Нортхгарду в Лайоші до тітки а далі так все закрутилось що за день не розкажеш.

- Ти кажеш що тікав з Нортхгарду? Чому?

- По окрузі стали хворіти чумою але це не та чума що колись була від неї жодні ліки не допомагають, тому місто закрило ворота щоб перечекати чуму, але до мене дійшли чутки що місто навпаки закрили щоб чума не вийшла за межі міста. Як тільки на вулиці вийшли священники щоб заспокоїти людей я зрозумів що все погано і час тікати з міста. Мені здається я і зараз відчуваю запах тої каналізації.

- Чума кажеш...

- Думаю це не чума просто так називають цю болячку.

- Цікаві новини ти приніс мені, знаєш я живу відлюдником вже 15 зим і геть не знаю що там в світі робится, гадаю досить розмов на сьогодні ось випий відвар він допоможе відновитись тобі та набратись сил, і подав кухоль якогось напою котрий раз карамелью.

Подивившись на цю суміш Ґіко випив її, на смак вона була дуже солодка навіть приторна, тепло розійшлось по тілу і похилило до сну. Остання думка перед тим як заснути була <чого я йому все розказав нічого не приховуючи?>



Історія світу
Попередні випуски
Унікальні персонажі

що ж буде далі? пропонуйте свої варіанти чи підтримуйте варіанти інших.

Устрій нового світу

Верховний пастор править за допомоги кардиналів і також є головою церкви. Кардинали займаются справами в Раді та займають ключові посади в містах.

Інквізитори виконують роль суддів.

Палладіни - воїни церкви, вони сліпо виконують накази інквізиторів.

Священники очолюють церкви виконуючи роль духовних наставників разом з монахами та допомагають нужденним.


А в нас ще крім марафону на 250 учасників тут посилання на даний конкурс а ще ж є конкурс на аватарку спільноти бо хоч те що в всезагальному ніщо немає аватарки логічно але її потрібно мати. Всі деталі за цим посиланням


P.S.

Мабуть я забагато взяв на себе вирішивши втиснути сюди діалоги через що все затягнулось проте випуск ось вже готовий.

Valve ввела обмеження на обмін предметами з гри CS:GO.
Тепер будь яка річ після обміну не матиме доступу для продажу та обміну на протязі семи днів. Це нововведеня було зроблено щоб зменшити кількість шахрайсва з ігровими речами.

Шахраї Геймери взбунтовались дізнавшись про цю затримку, і у багатьох знатно підгоріло настільки що було помічено ряд комет корті летять в сторону марсу, навіть була створена петиція на повернення старих правил обміну. На момент публікації цього оглошення там вже 25 853 голосів котрі напевне ніяк не вплинуть на цю ситуацію

Посилання на петицію [www.change.org]

Опа, а мабуть дехто забув що зараз триває конкурс на скін і не тількиhttp://gtm.steamproxy.vip/id/laslo13/inventory/#730_2_14223948415 котрий після отримання теж не матиме доступу до обміну чи продажу протягом семи днів після отримання.

Кличте друзів щоб вони могли прийняти участь в конкурсі бо переможця буде обрано не рашін як набереться 250 учасників.
Вся інформація тут

Прикро це чути, але ж ми не змогли перейти відмітку в 250 особин у нашій новенькій зграї всього за тиждень.
Тому нам потрібно зробити останній ривок, щоб досягнути мети!

Важко не замітити ваші старання, і за це я вдячний особисто кожному учаснику

Хочу порадувати вас ще більше і переможців буде у нас двоє.
Все ж таки програвших буде багато, оскільки приз один а учасників багато, я вирішив додати до призу нашого "Марафону" ()

http://gtm.steamproxy.vip/id/laslo13/inventory/#730_2_14223948415

+ невеличкий бонус у вигляді ігри:

http://store.steampowered.com/app/489520/Minion_Masters/

Повторюю тим, хто на Марсі!
Щоб отримати можливість виграти шкурку або гру вказану вище, вам протрібно ознайомитися та виконати умови вказані за цією переадресовкою !!!Кльоцни!!!
Удачі всім!
А я в свою чергу чекаю коли наше маленьке НІЩО трішки підросте
"Go ahead, make my day!" - Давай, порадуй мене!

Біль відізвався в висках і жар заполонив все тіло... Біла стеля...вікно завішене жовтою занавіскою,стіл майже повністю заставлений всякими склянками мисками та тарілками, біля стелі висіли різні трави – Я в знахаря, майнула думка і з нею непереборне бажання втекти, найменше зусилля встати відгукнулось нестерпним болем, світло котре раптово заполонило кімнату кинуло свідомість у сон.

Ґiко стояв посеред невеликого ринку в самий розпал торгівлі. Торг йшов на повну, підійшовши до прилавку гончара Ґiко вирішив придбати одну з тарілок але гончар не звернув на нього жодної уваги,
- То скільки коштує ця тарілка?
- То скільки коштує ця тарілка?!
Було сказано вже гучніше але Гончар був зайнятий своїми справами і здається не помічав покупця. Він мене що не чує? Майнула думка, тут Гончар підвівся і подивився на героя, по тілу поповзли мурашки Ґiко озирнувся і побачив що на нього дивляться всі – подивись на небо хором сказали всі і підняли погляд вгору, піднявши погляд герой побачив темряву.

Ґiко не зразу зрозумів що лежить в темній кімнаті бо лише каганець тихо димів і тьмяно освітлював майже пустий стіл на якому стояв. Самопочуття було вже кращим проте тіло все ще боліло,
- Гей є тут хто? Сказав Ґiко двічі
- Відгукніться...
Лежати на самоті Ґiко зауважив що не міг пригадати те як міг тут опинитись, в пам’яті були лише якісь уривки котрі ніяк не в’язались в спільну картину. Споглядання на мерехтіння каганця допомогло трішки розслабитись та привести думки в порядок, вже вдалось згадати що дорога вела героя в одне селище.

Пагорби вкривали все навколо, не було жодного рівного місця вже з десяток кілометрів, якби не ці пагорби то вдалось би доїхати до Лайоші ще до півдня і не прийшлось би мерзнути до самого вечора. Проїжджаючи через невеличкий лісок Ґiко помітив покинутий табір, люди були тут відносно недавно бо багаття ще диміло тож пришпоривши коня герой додав темпу щоб продовжити свій шлях з незнайомцями для безпеки, щоб не зустрітись віч навіч з одним із чудовськ котрі ще зрідка зустрічались в цих краях.. Весняний ліс вкритий снігом виглядав казково, дерева сяяли від світла що проникав крізь гілки, граки клювали зерно з розірваного мішка. Замилувавшись краєвидом Ґiко не помітив як під’їхав до покинутого воза котрий загородив дорогу, що дивно це напевне не був грабунок бо віз був завантажений глечиками та тарілками. мішок з зерном був чомусь розрізаний, може це таки був розбій але ж віз заповнений добром та й слідів що вели б в ліс теж. Страх прокрався в думки героя, зустріч з бандитами зараз була б гірша ніж з монстром проте шляху назад вже не тому об’їхавши перешкоду герой вів коня повільніше та тримався на сторожі.Місцевість поступово ставала більш рівною, виїхавши з лісу було видно лиш невеликі пагорби. Обережно піднявшись на верхівку найближчого пагорба було видно що до Лайоші вже недалеко але з поселення йшов густий чорний дим.

До заходу сонця залишалась година.

Історія світу
Попередні випуски
Унікальні персонажі

P.S.
Новий випуск буде за тиждень максимум два тижні.

Тож давайте пропонуйте свої варіанти продовження, думаю для завязки сюжету я дав нормальний початок. Пишіть свої варіанти чи підтримуйте варіанти інших.



Чому героя занесло в це село?
Що його там чекає?
Що буде якщо повернути назад?
Хто взагалі наш герой?


Р.P.S.
Було Запропоновано чотири імені гловного героя але ніхто не написав на підтримку жодного з них тому кожне імя набрало по одному голосу, тому я був змушений вибрати самому із наявних.