Install Steam
login
|
language
简体中文 (Simplified Chinese)
繁體中文 (Traditional Chinese)
日本語 (Japanese)
한국어 (Korean)
ไทย (Thai)
Български (Bulgarian)
Čeština (Czech)
Dansk (Danish)
Deutsch (German)
Español - España (Spanish - Spain)
Español - Latinoamérica (Spanish - Latin America)
Ελληνικά (Greek)
Français (French)
Italiano (Italian)
Bahasa Indonesia (Indonesian)
Magyar (Hungarian)
Nederlands (Dutch)
Norsk (Norwegian)
Polski (Polish)
Português (Portuguese - Portugal)
Português - Brasil (Portuguese - Brazil)
Română (Romanian)
Русский (Russian)
Suomi (Finnish)
Svenska (Swedish)
Türkçe (Turkish)
Tiếng Việt (Vietnamese)
Українська (Ukrainian)
Report a translation problem
- Я виніс тобі те що потрібно випустити нас, і поклав гранатомет і 3 заряди до нього на підлогу.
– Добре проходьте сказав він і ми пішли на зближення дійшовши до середини коридору я обернуся, напарник все ще був за укриттям а снайпер вже почав перекладав снаряди в рюкзак і тут я діставши пістолет іду до нього і вистрілюють всю обойму.
- Мені його навіть шкода, сказав мені напарник.
- Не хотів ризикувати, сказав я йому у відповідь.
Вийшовши на поверхню стало зрозуміло що радіоактивна хмара накрила територію так щільно що аж потемніло в очах, тому прийнявши антирад щоб сповільнити вплив радіації ми побігли вперед в пошуках виходу. Коли я біг мене не покидала думка чому я це зробив?
Заради здобичі? Його трофеї мене не цікавили бо в мене в рюкзаку лежали секретні документи котрі необхідні для виконання квесту.
Заради того щоб не отримати кулю в спину? Якби він хотів нас вбити то при виході з ліфту б розстріляв.
Мені соромно що я тоді так вчинив і навіть те що щі мною не раз вчиняли так само не приносить мені полегшення.