–  український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху, голова Проводу ОУН-Б.

Народився Степан Андрійович Бандера 1 січня 1909 року в Старому Угрині, що в Івано – Франківській області  в родині греко-католицького священика.

З 1919 по 1927 рік Бандера навчався в Стрийській гімназії. Після її закінчення, в 1928 році він поступає на агрономічне відділення Високої політехнічної школи у Львові. Там Степан Бандера провчився вісім семестрів, але так і не здав дипломного екзамену через свою політичну діяльність.

З 1930 року стає членом ОУН, глибоко пройнявшись її ідеологією. В 1932 – 1933 роках Степан Андрійович стає замісником та керівником Краєвої екзекутиви, так званим комендантом Української Військової Організації (УВО).

У червні 1934 року польська поліція арештовує Степана Андрійовича Бандеру та інших членів ОУН. Під час Варшавського процесу  їх судили за приналежність до ОУН та за організацію політичних акцій. Степана Андрійовича було засуджено до ув’язнення у в’язницях в містах Кельц, Вронках та Берестю, де він почергово відсидів до 1939 року. Навіть там він залишався провідником ОУН та підтримував зв’язок із підпіллям.

У зв’язку з нападом Німеччини на Польщу, ситуація на дільницях, де перебували в’язні стала настільки критичною, що в’язнична адміністрація поспіхом евакуювалась і тим самим всі ув’язнені вийшли на свободу. Паралельно з цим помирає провідник ОУН Євген Коновалець та Провід ОУН очолює Андрій Мельник, полковник. Повернувшись в лави ОУН, Степан Бандера почав вимагати його звільнення та змінення тактики організації. Такі події сприяли виникненню серйозного конфлікту. Його наслідком стало відокремлення від ОУН групи людей, що підтримували Бандеру та утворення  в квітні 1941 року організації ОУН-Б. Він проводив активну боротьбу проти Москви та Радянської влади, за що Радянський уряд бачив у ньому небезпечного ворога.

Внаслідок такої ситуації Степан Бандера постійно змінює місце проживання, переїжджаючи з місця на місце. Остаточно він облаштувався у місті Мюнхен, де навчалася його донька. Там він провів останні роки свого життя за підробним паспортом на ім’я Штефана Попеля.

15 жовтня 1959 року його вбив агент КДБ Богдан Сташинський, вистріливши йому в обличчя зі спеціального пістолету струмінь ціанистого калію. Через п’ять днів його поховали на мюнхенському цвинтарі.