Recent reviews by xedder

Гра тупо не запускається, чорний екран і все.
В мене Ryzen 5 5600, RTX 3060, 16 gb оперативної пам'яті, якшо шо, комп підходь по системним вимогам

Із серією Prince of Persia я познайомився з гри 2008 року, грав трохи у подруги, а на моєму комп'ютері гра не працювала. Але згодом та ж подруга подарувала мені диск з усіма іграми серії (тих що розробляла Ubisoft), але й тоді я не зміг пройти The Sands of Time. А все через те шо гра вимагала відеокарту з підтримкою шейдерів, а тоді в мене не було дискретної відеокарти. Але тоді я зміг ознайомитись із Warrior Within та The Two Thrones. Пройшов я їх не одразу, але пройшов, через декілька років мені подарували новий комп’ютер і я зміг пройти Prince of Persia 2008 року та Prince of Persia The Forgotten Sands.

Prince of Persia The Sands of Time була для мене незакритим гештальтом. І ось, у 2024 році я придбав на знижках «трилогію пісків» та взявся проходження.
Одним з факторів, що відштовхував мене від цієї гри – це атмосфера. Мені ну дуже сподобалась Warrior Within з її похмурою атмосферою та хард-роковим саундтреком. Але, після проходження The Sands of Time я залишився приємно здивованим.

• Атмосфера в цій грі все ж таки непогана. Їй дуже пасує казковість.
  
• Графіка в грі дуже застаріла, але мені сподобалась стилізація. Завдяки нереалістичності та казковості гри – незграбні текстури не так ріжуть око.
  
• Саундтрек дуже чарівний. Він дуже гарно міксує східні мотиви та рок-музику.
  
• Геймплей. Гра фактично складається із трьох частин – паркур, загадки та бої. Паркур насправді дуже гарний, дуже легко зловити флоу. Особисто я не часто блукав та падав прірви. Загадок у цій грі більше ніж у сіквелах, але вони загалом не такі і складні. Бої – це найсуперечливіша частина гри. Так, бойова система не така різноманітна, як у сіквелах, але все одно досить непогана. Але бої душні. Ворогів багато, але вони нападають хвилями. А про Фару і говорити не дуже хочеться, хто грав, той знає, хто пограє, той дізнається.

Підводячи підсумки, Prince of Persia The Sands of Time – це дуже гарна гра, так застаріла, але все одно грається досить приємно. Я дуже рекомендую цю гру всім, хто не має упередженості до старих ігор, тим паче, що на знижках її можна придбати за 30 гривень.

Гра тупо не запускається, я майже 3 години шукав різноманітні фікси, а все що мені пропонували - або грай на консолі, або на відеокарті від AMD. Йдіть н*х*й капком, дякую що "фіксите" те, на що люди жаліються з березня 2023 року

З серією ігор Fallout в мене окрема історія. До 2017 року я мав дуже поганий комп'ютер який не міг навід запустити третю частину серії. Я пробував грати у першу та другу частини, але на довго я тоді не затримувався. А коли мені придбали більш-менш нормальний комп'ютер я пробував грати у Fallout 3. В мене навіть була вона у бібліотеці Steam (дякую Микиті за те, що подарував її мені), але Steam-версія гри не хотіла працювати (через декілька років я дізнався, що це було через дебільний Games for Windows Live котрий Bethesda вже потім прибрала з гри і тепер Steam-версія стала грабельною). Отже, приходилось грати на піратці. Але я не доходив у дуже далеко, було якось нецікаво. Десь через рік в мене була депресія і мені треба було чимось зайняти сбе, відволіктися. Тоді я вирішив проходити Fallout 3. Тоді гра не здалась мені надто поганою як про неї говорили. Потім я вже пішов проходити Skyrim, а серія Fallout була мною відкладена.Згодом я вже пограв у Fallou New Vegas, ще раз пройшов Fallout 3 та її доповнення та зміг приторкнутися до Fallout 4. Тоді це було боляче. Грав я у 720р на мінімальних налаштуваннях у 20-30 кадрів.І ось, у 2023 році дівчина подарувала мені цю гру і я взявся перепроходити її на новішому комп'ютері. У процесі проходження в мене сталося горе - зламалася моя RX560 та прийшлося десь на середині проходження пересісти на GT730 і замість 1080р, середньо-високих налаштувань графіки та 60 фпс мені прийшлося грати у 720р та низьких налаштуваннях, але хоча б у 40-60 кадрів.

Дивно, але при тому, що Bethesda змогли покращити стрілянину в той самий час вони зламали купу рольову систему. Фактично гра стала шутером з елементами РПГ.
Система прокачки в грі стала більш схожа на те що ми бачили у Skyrim, тобто ми маємо систему перків. Особисто мене це не обурює, але я розумію, що це реально деградація.
Діалогова система повністю зламана. Це об'єктивно - gімно у вас завжди є 4 варіанти відповіді - одне з яких це той самий [САРКАЗМ].
Фракції у грі буквально всі тупі. «Інститут» - кляті ідіоти, котрі зробили роботів майже на 100% схожі на людей, а потім почали їх пригнічувати, «Залізниця» - кляті ідіоти котрі хочуть рятувати роботів у постапокаліптичному світі, «Братство Сталі» - кляті ідіоти котрим аби знищити усіх синтів, навіть якщо вони були ну найвідданішими членами Братства, «Мінітмени» - більш менш нормальна фракція, але вони ну прям надто герої на білих конях.
Що до будівництва - я майже не займався ним, не дуже цікаво.

Єдине гарне доповнення гри. Тут і нова локація, і нові фракції, і декілька варіантів проходження. Я із великим задоволенням проходив це доповнення.

Жах! Це тупо Call of Duty. Ви буквально проводите геноцид сраних роботів. При першому проходженні гри, я проходив це доповнення першим і на фінальній битві цього доповнення я закрив гру, та не повертався до неї до сьогодення.

Прикольний задум, але реалізація погана. Сам парк розваг виглядає прикольно, а ось квести сюжетної лінії дуже душні, особливо квест у якому треба відновити супер-комп'ютер.

Не таке і погане доповнення. Сюжетка в нього невелика та не дуже цікава, але невелика. Тут модна стати наглядачем сховища 88.

Загалом я отримав чимало задоволення від гри. Незважаючи на недоліки гри я її полюбив. Це не найкраща гра у світі, але і не найгірша.
Дуже дякую своїй дівчині за те, що подарувала мені цю гру!

Моя рецензія на Devil May Cry HD Collection
Свого часу після проходження третьої частини я вирішив пройти четверту. Тоді вона мені не дуже сподобалась. Я довго звикав до керування Неро і як тільки звик, то гра майже одразу ж передала керування за Данте. І в той момент мені знов прийшлось вчитись грати за Данте, а потім гра ще раз передала керування за Неро.
А ось перепройшовши гру, я був приємно здивований. Що за Неро, що за Данте було ну дуже приємно грати. Мене навіть не так сильно вибісило що тут з босами треба битись тричі – спочатку за Неро, потім за Данте, потім ще раз за Неро. А ось що мене ну дуже вибісило – так це клятий кубик. Перший раз – це дуже прикольна штука, но коли я його зустрів вдруге, то я своєю дупою майже пропалив діру у своєму стулі – це тупо рандомний рандом. А ще заплутаний ліс – це ну дуже погано зроблена локація, навіть у вежі Темен-ні-гру було легше орієнтуватись.
Що до візуальних образів персонажів – то це мабуть сама суперечлива гра. В той час коли Тріш має найкращій у серії образ, Неро має досить непоганий, Леді має ну такий собі наряд (але це фікситься завдяки DLC – Lady & Trish Costumes), а ось весь образ Данте – найгірший у серії. Що його костюм, що обличчя у нього лaйno. А ще і Вергілій – у нього досить непоганий костюм, але його обличчя та пропорції тіла ну дуже дивні.
Ця гра має найвищий рівень реіграбельності у всій серії. Тут є три кампанії – Неро/Данте, Леді/Тріш та Вергілій, купа різних рівнів складності та кривавий палац.
Наскільки я знаю, ця гра є суперечливою серед фанатів загалом я можу це зрозуміти, але особисто в мене на друге проходження від гри залишились, здебільшого позитивні емоції.

Моє безпосереднє знайомство з серією «Assassin's Creed» сталося дуже пізно, у 2017 році. До того я лише пробував програти у друзів в Brotherhood, першу та четверту частини. А мій комп'ютер не міг потягнути навід першу частину. Але у квітні 2017 року мені нарешті придбали новий комп'ютер, однокласник віддав мені свій геймпад та я вирішив проходити серію саме на геймпаді. Тоді я наздоганяв те що пропустив і грав у купу ігор, багато з них я пробігав ну дуже швидко, бо знав, що мене очікує ще купа ігор. Це також сталося із серією «Assassin's Creed». Я майже все літо грав у ігри цієї серії, одна за одною. І тоді я вважав першу частину самою нудною. Спочатку я намагався виконати всі завдання, а потім мені набридло і я виконував необхідний мінімум.
На початку 2023 року я почав проходити «Assassin's Creed Bloodlines» - це спін-офф для PSP котрий продовжує історію Альтаїра. Мені сподобалась ця гра, але вони все ж таки мала свої проблеми, однією з них була та ж сама одноманітність. Але тоді я вирішив, що дочекаюсь знижок у Steam та придбаю собі першу частину серії. Чекав я приблизно півтора місяці і нарешті я придбав її. Загалом план в мене був такий - я буду проходити гру на 100%, але потроху, паралельно граючи в інші ігри, щоб гра не набридала мені. Але все пройшло не зовсім за планом, бо гру я проходив залпом, інколи відволікаючись на інші ігри.
Загалом, я очікував що буду писати якщо не негативний відгук, то буду дуже розлючений на окремі елементи. Але ні, чомусь я знаючи та розуміючи проблеми гри не дуже й сердився на них. Скоріш за все на це вплинув мій емоційний стан, а саме деяка депресивність. В такі моменти я часто можу грати в репетативні ігри і ця гра була зі мною саме в потрібний момент.
Що до сюжету багато говорити не буду, але зазначу, що він тут один з найкрупніших в серії. Це мабуть єдина частина серії де Тамплієри хочуть не лише влади, а й кожен з них має свою мотивацію та мету. Ця мета може буду навіть хорошою, але шляхи її реалізації можуть буде не дуже гарними. Та і сам Альтаїр розвивається у ході сюжету, від зарозумілого покидька який порушив основні правила братства буквально за 5 хвилин, до розумної, та розважливої людини. Головною проблемою сюжету є постановка катсцен. Вона виконана не дуже гарно, здебільшого ми дивимося на події із-за плеча Альтаїра, але, інколи на екрані з'являються перешкоди і в цей момент треба натиснути будь-яку кнопку, щоб камера змінила ракурс.
Також можливо на моє менш негативне ставлення до гри вплинуло те, що я вирішив заглибитися у бойову систему, а не як раніше грати лише завдяки контратакам. Так, взагалі-то у грі досить не погана боївка, але більшість гравців не розірвались в ній, та використовували лише одним прийом. В грі є така штука, як комбо-атака. Працює вона так - ви б'єте ворога і в момент коли лезо вашого меча, або кинджалу торкається ворожої зброї треба натиснути кнопку атаки ще раз. Про цей прийом я взагалі-то дізнався завдяки «Assassin's Creed Bloodlines» і використовував його значно частіше ніж контратаку, бо в тій грі складніше підловити ворогом на контратаку, а комбо-атака виконується легше. І це я ще не згадую інші прийоми котрі відкриваються пізніше. Але в цій бойовій системі є і свої проблеми, а саме - бій голіруч. В цьому випадку ви не вмієте контактувати супротивника, та й будь-які комбо відсутні, лише один удар можна нанести і краще одразу ж ставити блок, бо отримаєте в пику.
Окрім боїв у грі ще є паркур. На момент релізу - це було щось, та і на сьогоднішній день це виглядає досить прикольно. У грі дуже детальні анімації (котрі інколи ламаються, але це трапляється не дуже часто) і ти завжди бачиш за що саме тримається Альтаїр, бо буквально кожна поверхня має виступаючі деталі і саме за них і чіпляється своїми руками головний герой. Єдине, що в системі паркуру не так - це швидкість, інколи Альтаїр не повільно, не кваплячись підіймається по стінах.
Але це не проблема чисто цієї гри, а скоріш моя проблема, бо я відносно нещодавно (у серпні-вересні 2022 року проходив «Assassin's Creed Rogue» та «Assassin's Creed 3» і там система паркуру перероблена і є більш швидкою та простішою.
Що до локацій, то вони здебільшого непогані. Масіафі (село де живуть ассассини), Дамаск, Акра та Єрусалим виглядають досить гарно, особливо зважаючи на рік виходу гри. А ось локація Королівство - це дупа. Півтора-два квадратних кілометра які не мають у собі нічого цікавого. Лише збиральництво та постійно агресивних ворогів, котрі нападають на вас майже миттєво після того, як побачать.
Окремо хочу виділити дизайн Альтаїра. Його одяг виглядає круто і функціонально, особливо метальні ножі, їх кількість відображається безпосередньо на самому герої (це єдина частина серії де є така фіча), але є одне але. Обличчя Альтаїра - це теж саме обличчя що і у Дезмонда. Це було зроблено спеціально, але в мене це викликало дисонанс і зараз це сприймається як лінь розробників.
Для проходження гри на 100% вам знадобиться виконати декілька видів додатковий активностей, а саме:
- Синхронізуватися на всіх точках синхронізації (вибачте за тавтологію);
- Врятувати місцевих жителів - приблизно по 6-9 на один район міста;
- Виконати всі завдання розслідування - для сюжету потрібно буде виконати лише по 2-3 на один район кожного міста;
- Вбити 60 тамплієрів - по 9 на один; район кожного міста та 33 у Королівстві
- Зібрати 420 прапорців - 20 у Масіафі, 100 у Королівстві та по 100 у кожному з трьох міст (по 32-34 на один район міста).
Взагалі-то це не дуже складно зробити, але це довго, здебільшого нудно та потребує мап з інтернету (котрі можуть виявитись не дуже точними, а в мене саме так і вийшло). Особисто я робив так - відкривав мапу на телефоні, включав собі музику або подкаст в навушниках та збирав усе потрохи. Головною проблемою колекціонування в цій грі - є відсутність нагороди за це, ви буквально нічого не отримуєте за те, що витратили на гру у два рази більше часу. Але я зробив це, я пройшов гру на 100% і ніколи це не повторюватиму. Звісно, колись я перепройду цю гру втретє, вчетверте і т.д. але я більше не буду намагатися зробити в грі все.
Підводячи підсумки, це непогана гра котрій треба полірування та доопрацювання. Взагалі друга частина виправляє чималу частину проблем першої. Особисто я здебільшого отримав задоволення, хоча думав що буду скоріше не дуже задоволений грою при проходженні на 100%. Я рекомендую всім хто вже проходив цю гру - перепройти її, тим хто не грав - пограти, але не треба збирати ті прапорці, скоріш за все вам це дуже швидко набридне, так що проходження на 100% тільки на свій страх і ризик.

Після проходження «Sonic Adventure 2» я грав лише у дві частини серії котрі виходили між вище згаданою грою та цією. Ці дві ігри – «Shadow The Hedgehog» та PS2 версію «Sonic Unleashed». Першу я пройшов на одну з ДЕСЯТИ кінцівок і мені вона не сподобалась, в неї дуже не приємно грати. А що до «Sonic Unleashed» - в ній я пройшов лише декілька рівнів, вона мені сподобалась, але я дуже хотів пограти у «Sonic Generations», але я із задоволенням пройду її у майбутньому.

Ця гра була проєктом до двадцятої річниці серії. За сюжетом друзі Соніка влаштували йому вечірку на честь дня народження, але якесь чудовисько зіпсувало святкування і перенесло Соніка у дивне місце, а його друзів перетворило на статуї. А також теж чудовисько перенесло у теж місце Соніка із минулого. Тепер обом Сонікам треба врятувати друзів.
Геймплейно гра поділяється на два типи – 2D платформер у стилі оригінальних ігор з Sega Mega Drive за Класік Соніка та 3D платформер з елементами 2D платформінга як у «Sonic Unleashed».
Рівні за Класичного Соніка загалом трохи складніші та потребують більшої точності у діях. В той час як рівні за Модерн Соніка здебільшого атракціон. Цьому сприяє кількість здібностей у персонажів. Класік вміє робити лише Spin Dash, в той час як Модерн в своєму арсеналі має – Homing Attack, Boost, Side Step і з годом отримає ще декілька здібностей. Особисто мені обидва типи геймплею сподобались.
У серію ця гра нового нічого не привносить, скоріш паразитує на попередніх іграх. Це не проблема цієї гри, а скоріш того що, Sonic Team та Sega не вирішили і далі паразитувати на минулому. Також суперечливим елементом у серії є Boost. Так я згоден що завдяки ньому можна проходити рівні за Модерна занадто легкими, але я не зовсім згоден. Першу трійку рівнів можна пройти майже на одному Boost’і, а вже потім його використовувати треба моментами. На рівні Crisis City я взагалі майже не використовував Boost.
Окрім стандартних рівнів тут є – Бос-файти та челенджі. Почну я з других. У грі їх 90 – по 45 на кожного з Соніків. Особисто я виконав їх всі, хоча це не обов’язково, вам потрібно пройти по одному челенджу за кожного с Соніків до кожного рівня, тобто 18. Ці 18 челеджів дають вам ключі до бос-файтів. Загалом десь з середини гри вони стають реально складними. Що до бос-файтів. Їх 7 – 4 сюжетні закриті на ключ та 3 псевдо-необов’язкові, тому що вони дають вам смарагди хаосу, а вони вам знадобляться відкриття останнього сюжетного боса. Загалом всі боси прикольні, але останній мені зовсім не сподобався.
Підводячи підсумки мені дуже сподобалась ця гра, вона стала моєю улюбленою в серії «Sonic The Hedgehog». Було приємно повернутись на рівні котрі я вже грав у інших частинах серії у новій перспективі, та ознайомитись із новими для мене рівнями із ігор в котрі я нажаль (а можливо і ні) не грав.
Дуже дякую свій дівчині за те, що подарувала мені цю гру.

Через деякий час після проходження «Sonic Adventure DX» я вирішив пограти у сіквел. Погравши приблизно годину, а потім на наступний день я оновлював комп'ютер і мені було потрібно перевстановити Windows бо через мої криворукість система випадала у синій екран смерті. Після чого в мене виникли проблеми. Першою з них виявилось що у гра не працює із Steam Cloud і мої збереження були втрачені. На щастя я не дуже далеко пройшов так що я не дуже засмутився з цього приводу. А другою проблемою стало що ігровий лаунчер в якому можна налаштувати гру (роздільну здатність екрану, керування) потребує .NET Framework 3.5, а воно не хотіло встановлюватися і мені треба було трохи потанцювати з бубном щоб його встановити.

Покінчивши з технічними негараздами перейду до самої гри. Запустивши її ви бачите дуже прикольний відеоролик. Загалом всі катсцени у грі дуже прикольні. В них гарна постановка та непогані анімації, якщо згадати якого року оригінал гри, у наші часи - це вже виглядає застаріло.
Що до сюжету - він поділений на три частини - «Hero» (кампанії за Соніка, Тейлза та Наклза), «Dark» (кампанія за Шедоу, Руж та Еґмена) та «Final» (відкривається після проходження дох попередніх та закінчує сюжет).
Геймплей розділений на три частини:
- Швидкісні рівні за Соніка та Шєдоу;
- Шутер від третьої особи (подібний до того що було у попередній грі за E-102 "γ") за Тейлза та Еґмена;
- Пошукові рівні за Наклза та Руж.
Також тут відсутнє «Поле пригод», так що вам не треба буде бігати та шукати рівні, вони йдуть один за другим.

Цей тип геймплею принципово не змінився з попередньої части. Розробники додали рейки по яких Сонік або Шедоу можуть пересуватися. Як на мене вони не дуже їх доробили, бо перестрибувати з однієї на іншу не дуже легко. А загалом - ці рівні дуже круті.

Судячи з усього гравцям та розробниками дуже сподобався геймплей за E-102 "γ" у попередній грі, що подібний геймплей отримали Тейлз та Еґмен.
Мені теж сподобався E-102 "γ" у попередній грі, так що в цій грі так само граються інші персонажі мене ніяк не засмутило, навпаки - вони вийшли досить непоганими. Единим мінусом - є камера. Саме в ціх рівнях вона інколи не слухається кнопок які за неї відповідають та інколи бере не дуже зручні ракурси.

В той час коли подібні рівні у попередній частині були непоганими та легкими, тут вони стали інколи ну дуже заплутаними та складними. Головною проблемою став радар. У попередній грі він показував одразу всі три частини смарагду, а в цій грі їх потрібно збирати по порядку, бо якщо ви не зібрали першу частину, то радар вам не будет показувати другу та третю частини, навіть якщо вони знаходяться ну вот прямо під вами. А ще в цій системі є така річ котра тупо добиває її. Частини смарагду з'являються випадково. Так кожен раз після перезапуску рівня, або смерті вони міняють своє місцезнаходження. Якщо б рівні та радар були як у першій частині, то це не стало би на заваді. Но нажаль. При грі за Наклза я один такий рівень проходив приблизно годину.
Це найгірша частина гри.

Після проходження кампанії «Hero» я прийшов до висновку, що гра стала складнішою за першу частину, а ось при проходженні кампанії «Dark» я задумався - чи ця кампанія легша за попередню, чи то я навчився грати краще. Навіть рівні за Руж я проходив не так довго (максимум хвилин за 15).

Цю частину гри я хочу відокремити. Це буквально один рівень і два бос-файти. Але вони занадто складні. Наприклад, в єдиному рівні вам потрібно грати за 5 персонажів по черзі, а якщо ви втратите останнє життя в останньому етапі вам треба буде почати спочатку. Потім перший бос-файт, він трохи кривий, але його я пройшов десь з третьої-четвертої спроби. А ось фінальний бос - це жах. Я не менше десяти разів намагався вбити його. Він занадто складний.
Фінальна частина мене дуже розлютила.

Загалом всі рівні у грі є унікальним, тут немає такого як у першій частині, коли всі шість герої проходять майже всі ті ж рівні.
Також гра має гарний сюжет, прикольні, кінематографічні катсцени та непоганий геймплей.
Не заважаючи на мінуси - ця гра мені сподобалась. Вона навіть у наші часи грається дуже приємно. Хоча їй можна оновити графіку, переробити трохи геймплей і випустити у такому вигляді, не змінюючи сюжет та постановку катсцен. Я б залюбки пограв би у оновлений ремейк/ремастер цієї гри. Взагалі-то я бачив на YouTube фанатську гру «Modern Sonic Adventure 2», можливо вона виправляє недоліки оригінальної гри.
Дуже дякую своїй дівчині за те, що подарувала мені цю гру.

Десь у 2006-2007 році в мене була Денді і на одному з картриджів-многоігрівок був зображений Сонік і я дуже хотів собі гру про нього, але тоді я ще не знав про те, що такої гри для Денді (відомої у всьому світі як Nintendo Entertainment System чи як Famicom у Японії) не існувало.
Приблизно у 2009 році у мами на роботі вирішили продати старі офісні комп'ютери та мій дідусь захотів придбати один з них. За день до того як цей комп'ютер повинні були привезти дідусю, мама купила мені мій перший диск з комп'ютерною і це був «Sonic Riders» (цей диск в мене й досі зберігся, але зараз він має інший бокс, та задня обкладинка була втрачена), нажаль тоді гра не запустилась на тому комп'ютері (хоча згодом я вже зміг програти встановивши туж гру, але з іншого диску, але вона погано працювала на моєму комп'ютері).
Далі я інколи пробував грати у деякі ігри сериї що виходили на ПК, але довго в них не затримувався.
Наприкінці 2022 року мені подарували PlayStation Portable. На неї я встановив Sega Mega Drive Collection і пройшов першу та другу частини «Sonic The Hedgehog». Вони мені сподобались і я вирішив встановити на свою PSP емулятор Sega Mega Drive та за допомогою нього зміг пройти «Sonic The Hedgehog 3» та «Sonic & Knuckles». Після чого вирішив, що буду чекати коли будуть знижки на «Sonic Adventure DX» у Steam та придбаю її. Я дуже зрадів що знижки на серію почалися буквально в той же вечір, що я пройшов «Sonic & Knuckles».

«Sonic Adventure DX»

В цю гру останнім разом я грав десь у 2012-2013 році і вона була з дуже поганим піратським перекладом на російську мову. Пам'ятаючи це я вирішив проходити її англійською, але випадково натрапив на посібник у якому було описано як встановити фанатську українську локалізацію. Окрім локалізації я майже не втручався у гру, лише встановив BetterSADX (це обов'язково для роботи української локалізації) та і з нього не далеко не всі фічі використовував.
Оскільки гра розділена на декілька кампаній за різних персонажів, то і нижче я буду описувати їх окремо, намагаючись зазначити основні плюси та недоліки тих, чи інших персонажів.

Sonic The Hedgehog (Їжак Сонік)

Рівні стали досить великими та видовищними. В них приємно грати.
Сонік отримав нову навичку - Homing Attack. Вона є з самого початку і знадобиться для боїв з босами та звичайними ворогами. Ця навичка є дуже гарні рішенням - бо у 3D було складніше зробити бої як у класиці.
Щодо бос-файтів вони принципово не змінились у порівнянні із класикою.
Також присутні 2 рівні где ви літаєте на літаку «Торнадо», вони віконні у вигляді Shoot ’em up'а. Досить непогані рівні, що додають грі різноманіття.
Ще різноманіття додають рівні де ви їдете на машині для картингу (чи щось типу того), та мабуть найвидовищніший рівень на сноуборді.
Також особливістю цієї гри стало так зване «Поле Пригод» - сукупність локації в котрих можна побігати без ворогів, шукати емблеми, виконувати сторонні завдання та перепроходити рівні. «Поле Пригод» також розділяє сюжетні завдання та на ньому можна (а інколи і потрібно) находити апгрейди для персонажів. Наприклад у Соніка їх 3, але тільки один з них потрібен для проходження сюжету, але сама гра не говорить тобі що ті зобов’язан знайти цей апгрейд, гра просто не продовжить свій сюжет.
Останній бос у цій кампанії - найгірший, він не сам по собі не складний, тактику боротьби з ним легко підбирається, але є такий фактор як неслухняна камера. Вона не тільки на цьому бос-файті заважає, але тут вона вбила мене разів так 5.
На звичайних рівнях камера теж інколи бере такі ракурси, що ті зовсім не бачиш що тебе очікує попереду.
В цілому кампаній за Соніка є гарною інтерпретацією класичних у 3D.

Miles "Tails" Prower (Майлз "Тейлз" Прауер)

З точки зору сюжету, це на половину історія Соніка, але тут з усіма босами б'ється Тейлз, а не Сонік (як на мене це трохи дивно, Сонік здебільшого тупо стоїть і дивиться як маленьке лисеня б'ється з Еґменом, Хаосом, тощо). Але в моменти де Сонік з Тейлзом розділяються сюжет розповідає те чим займався Тейлз і також вона показує як лисеня морально зростає, бере на себе відповідальність і мені це дуже сподобалося. Сам Тейлз промовить дуже класний монолог про те що йому потрібно перестати постійно сподіватися на Соніка, а вчитися робите все самотужки. Він зможе проявити себе і стати героєм, врятувавши місто власноруч.
З точки зору геймплею це майже та ж кампаній за Соніка, тільки Тейлз не вміє робити Spin Dash та Homing Attack, але він може літати (не дуже довго, але рівні і не потребують дуже багато літати) та може бути своїми хвостами, це трохи змінює бойовий геймплей, хоча Тейлз не б'ється із звичайними ворогами на рівнях, бо його рівні - це перегони. Так, граючи за жовте лисеня, вам потрібно буде проходити вже бачені рівні, але вони будуть укорочені і вашою метою буде прийти до фінішу першим, обігнавши Соніка. Також тут присутні рівні з літаком «Торнадо», вони зовсім не відрізняються від тих, що були в кампанії Соніка.
Тут немає рівня на машині, але є два рівні на сноуборді. Вони ну дуже круті.
Загалом кампанія за Тейлза більш легка та динамічніша, за цього персонажа було дуже приємно грати. Не заважаючи на використання тих же рівнів мені все одно сподобалася ця кампанія.

Knuckles The Echidna (Єхидна Наклз)

Саме в цій кампанії гра розповідає чим усе почалося. Наклз охороняв Головний Смарагд, але Еґмен зламав його та звільнив Хаоса. І Наклз вирушає на пошуки уламків Головного Смарагду.
Саме пошук уламків і є основним видом діяльності при грі за Наклза. За основу рівнів було взято елементи рівнів з кампанії Соніка. А саме досить широкі місця де було би можна досліджувати місцевість. Взагалі-то рівня не дуже складні, вони проводяться дуже швидко. А ось на «Полі Пригод» я часто блукав у пошуках нового рівня.
З точки зору геймплею, Наклз відрізняються від Соніка та Тейлза тим, що він має інший тип атаки, а також вміє ширяти у повітрі та дертися по стінах.
Битися з ворогами та босами за Наклза легше та приємніше.
Наклз у сюжеті іноді ну дуже тупий, Еґмен його обвів навколо пальця, а той і не догадався.
Загалом ця кампанія мені сподобалась менше ніж кампанії за Соніка та Тейлза, але не сильно вона гірша за них.

Amy Rose (Емі Роуз)

Взагалі ця кампанія майже не має ніякої цінності для основного сюжету гри, Емі намагається втекти допомогти пташці знайти її родичів та втекти від робота Еґмена.
Геймплей за Емі більше відрізняється від попередніх кампаній. Вона значно повільніша та довго набирає швидкість.
Суть рівнів за Емі - не попастися роботу Еґмена та втекти за допомогою повітряних куль.
Мені не дуже сподобалась ця кампанія, вона нуднувата.

Big the Cat (Кіт Біґ)

Ось я і добрався до найгіршої кампанії к грі. Вона погана як с точки зору сюжету, так в з точки зору геймплею. Сам Біґ взагалі не потрібен сюжету, його жаба Фроґі більш важлива для загального сюжету.
Геймплейно - це рибалка. Я не розумію кому у Sonic Team чи Sega здалося це гарною ідеєю. Здавалося б це потрібно урізноманітнити гру, але це зовсім не цікаво та криво.

E-102 "γ"(Е-102 "Гамма")

Для загального сюжету ця кампанія дає досить важливу річ - вона пояснює мотивацію Хаоса, що він не просто потвора котра хоче руйнувати, а він хоче помсти за знищення Чао, тобто він від захисником тих самих Чао.
А ось окремий сюжет "Гамми" - це мабуть найдраматичніша частина всієї гри. Робот протягом свого сюжету кардинально змінює свій моральний компас і в цьому йому допомогла Емі (лише цим цінна її сюжетна лінія).
Геймплейно - це шутер від третьої особи з автоприцілюванням. "Гамма" досить рухливий та дуже приємно кирується.

Підсумки

Загалом мені дуже сподобалась ця гра. Так, вона має не дуже гарну графіку, інколи криву камеру, кота Біґа з його рибалкою, але вона мені дуже сподобалась.

Посилання на мої огляди на попередню частину, її ремастер та спін-офф:
Sniper Elite V2
Sniper Elite V2 Remastered
Sniper Elite Nazi Zombie Army

Цього разу Карл Фаєрбьорн вирушив до Торбука, міста у Лівії на півночі Африки. Ви будете допомагати Британськім військам, а також шукати якусь вундервафлю яку конструюють нацисти, щоб знищити її.
Північно-Африканська кампанія - це не дуже частий гість у відеоіграх, так що це досить оригінальне рішення. Оточення виглядає значно краще ніж одноманітна Sniper Elite V2.
У попередній грі була дуже крута механіка стрілянини із снайперської гвинтівки, проблемний стелс, та дуже крива стрілянина із пістолетів-кулеметів, одноманітний дизайн рівнів, більшість з яких були тупо кишками. Чи змогли Rebellion виправити огріхи пріквела?
Ну взагалі, так, але не всі. Снайперська механіка стала ще кращою - відтепер ви можете налаштувати гвинтівку під себе, вибравши один з трьох варіантів різних частин гвинтівки (приціл, ствол, приклад та спусковий механізм), та обрати для себе ту прицільну сітку, що вам подобається найбільше (але вам потрібно їх відкривати, но це не стане проблемою). Головна фіча серії - «Kill cam» була дуже покращена візуально, дуже смачно ламаються кістки, та розриваються внутрішні органи.
Стелс у грі став значно кращім, на сам перед через те, що тепер рівні в принципі можливо пройти так, щоб вас зовсім не помітили. Також рівні відтепер - це не лінійна кишка, а достатньо великі рівні які можливо проходити різними шляхами. Ще було перероблено «гаджети» - граната Ф1 зникла (тому що радянських військ не було на тому фронті, а це саме радянська граната), динаміт тепер можна не тільки встановити собі під ноги, а ще й кинути (особисто мені цього дуже не вистачало у попередній частині), а саме головне, що вибір «гаджетів» спростили додавши радіальне меню (дуже зручна фіча). Також стелсу допомагає те, що до гри додали квіксейви, котрих не було у попередній частині. Вони дуже допомагають у проходженні.
А ось що, до стрілянини із пістолетів-кулеметів, то тут краще не стало. Карл не навчився краще користуватися ними (взагалі-то він краще ними користувався у спін-оффах Sniper Elite Nazi Zombie Army). Також при відкритому бої, ви можете зіткнутись із тим, що неможливо відсидітись за укриттям для того, щоб підлікуватись, тепер вам потрібно використовувати бинти та аптечки. У головного героя з’явилась смуга здоров’я, а від системи авторегену здоров’я як у Call of Duty розробники відмовились. Я в принципі після першої перестрілки зовсім відмовився використовувати пістолети-кулемети та замість них носив із собою Панцершрек.
Гра стала значно кращої і я отримав купу задоволення від неї. Я рекомендую її брати, але у комплекті із Season Pass, Це буде значно вигідніше ніж купляти Season Pass потім окремо і ви отримаєте за додаткові 30 гривень на розпродажі (тобто ви віддасте 86 гривень замість 56) 4 нових рівні та купу нової зброї. Та саме через те, що я не рекомендую брати гру без Season Pass, то саме тут я і зроблю огляд на доповнення.

Це другий раз коли серія Sniper Elite дає нам можливість особисто вбити Гітлера (або його двійника).
Взагалі рівень більш лінійний ніж рівні основної гри, але ми маємо аж 7 способів вбити нашу ціль.
В принципі мені сподобався цей рівень, він досить непоганий, а ще за нього можна отримати 10 ачівментів (якщо ви такий же любитель їх вибивати, як і я, то вам однозначно сюди).

Перший епізод міні-кампанії в якій вам потрібно буде, вибачте за тавтологію, спасти Вінстона Черчилля.
У тінях міста Сива знаходяться дані розвідки, які можуть допомогти розкрити вбивцю і вам треба найти їх. Місія може відрізнятись у процесі проходження. Але лише тим у якого з трьох офіцерів будуть дані розвідки.
Місто досить велике, там є де розгорнутись.
Досить непоганий рівень.

У віддалених горах північного Марокко розташувався зритий об'єкт сил Осі, завданням якого є розробка нових смертоносних видів зброї та створення елітного підрозділу найвідданіших солдатів Фюрера. Серед них ховається Раубфогель, невловимий німецький снайпер, який планує замахи на Вінстона Черчілля. Ви повинні дізнатися деталі замаху, що готується, і не дати новим видом зброї покинути цей віддалений об'єкт.
Цей рівень хоч і схожий на останній рівень оригінальної кампанії, але він видався краще ніж вище згаданий.
На цьому рівні можна спробувати нову зброю, вона схожа на Панцершрек, але має 10 ракет у «магазині» та із собою можна носити ще штук 30. Нажаль їх не можливо буде взяти на іншу рівні.
На маю думку - це найкращій рівень із доповнень.

У цьому рівні ви вже безпосередньо займаєтесь зачисткою місцевості для безпечного проїзду конвою у якому буде Вінстон Черчілль, а також вам треба буде вбити Раубфогеля у снайперській дуелі.
Мені цей рівень не дуже сподобався. він трохи душнуватий, особливо в останній частині рівня, де знаходиться купа снайперів і ти тупо не знаєш звідки в тебе стріляють, а в мне ще було дуже мало ХП та мені було нічим лікуватись, через це мене вбивали з одного пострілу (дякувати, що в грі є квіксейви).

Новим контентом, що додали інші доповнення - це купа різноманітної зброї та нові скіни для ігор в онлайн режимах.
Особисто я користувався здебільшого зброєю із Camouflage Weapons Pack, а саме камуфляжну гвинтівку Мосіна (особисто я налаштував її для того, щоб в неї був максимальний рівень маштабування) та полуавтоматичний пістолет HDM (безшумний пістолет із підвищеною скорострільністю у порівнянні із Велродом), та буквально один раз постріляв із камуфляжного MP44(взагалі - це моя улюблена зброя із ігор присвяченій другій світовій, але як я наголошував вище, стріляти із пістолетів-кулеметів у цій гри не приємно).
Контент з інших доповнень я не сильно використовував, декілька гвинтівок спробував, та знайшов для себе ту, що мені підійшла найбільше.