Я вважаю Machinarium заслуженим еталоном інді-ігор із найзатишнішою атмосферою, яка досягається чудовим візуальним стилем, музикою та простим, але захопливим геймплеєм. Перед повноцінним розбором я хотів би зауважити, що, на мій погляд, Machinarium не дотягує до статусу повноцінної головоломки, проте є чудовою point’n’click-адвенчурою.


Machinarium — це гра без діалогів і прямої подачі сюжету. Наратив реалізований через взаємодію головного героя з навколишнім світом і мешканцями міста, яких він зустрічає на своєму шляху. Крім того, у грі є спливаючі бульбашки спогадів, які з’являються, коли персонаж бачить знайомі обличчя або просто стоїть на місці. Сюжет бере свій початок на звалищі, куди потрапляє наш маленький робот. Нам належить вибратися звідти, зрозуміти, чому і як ми там опинилися, а згодом врятувати свою кохану Берту, яку викрали бандити «Чорнокапелюшники», які протягом гри не раз вчинятимуть лиходійства.


Гра є класичним представником жанру point’n’click, у якому виконано більшість проєктів студії Amanita Design. Назва жанру при дослівному перекладі означає «вкажи і клацни», що повністю описує його суть. Крім того, гра має кілька унікальних механік, зокрема можливість змінювати зріст персонажа та інвентар. Наш головний герой є унікальним навіть у своєму світі, адже має телескопічну особливість — він може ставати вищим або нижчим, що використовується в різних ігрових ситуаціях.

Також у нас є інвентар, у якому можна зберігати різні предмети для подальшого використання або комбінування. Попри, як на мене, простоту головоломок у цій грі, тут є два види підказок для тих, хто остаточно застряг. Перший вид — це спливаюча бульбашка з однією картинкою, яка не дає прямого рішення, але натякає на правильний напрямок. Другий вид — це книжечка-підказка, для відкриття якої потрібно пройти невелику мінігру. Вона містить повноцінне ілюстроване проходження рівня.

До речі, крім цієї книжечки, у грі ви регулярно натраплятимете на різноманітні міні-ігри, які приємно урізноманітнюють ігровий процес.


Завдяки чому Machinarium створює такий затишок? Думок на цю тему може бути стільки ж, скільки і гравців, але, на мою думку, заслуга в цьому належить трьом людям: художнику Адольфу Лахману, композитору Томашу 'Floex' Дворжаку та звукорежисеру Томашу 'Pif' Дворжаку. Адольф Лахман зміг зробити з іржавого міста роботів справді живе місце завдяки унікальному мальованому стилю та вдало підібраним теплим тонам. А Floex і Pif створили унікальний звуковий супровід, що доповнює атмосферу гри.

Як приклад, на початку гри ми опиняємося в холодній і неприємній в’язниці, лігві Чорнокапелюшників. Нас зустрічає напружений ембієнт, що передає почуття моменту, і змінюється, коли бандити покидають своє логово, створюючи більш загадковий настрій. Або ж сцена, коли ми вперше потрапляємо в місто: після втечі від бандитів нас зустрічає чарівний саундтрек, який чудово передає захоплення від побаченого.

Закінчити цей розділ я хочу тим, що абсолютно не шкодую про купівлю цифрового артбука та повного саундтреку гри — вони дозволяють ще глибше зануритися в цю атмосферу.


Завершуючи свій огляд, хочу сказати, що Machinarium не просто так є моєю улюбленою грою дитинства, як і ігри Amanita Design загалом. Я раз за разом повертаюся до неї, щоб відпочити, відволіктися і просто добре провести час. Тож раджу всім ознайомитися з цією чудовою грою.